У працях Ліндаля податки розглядаються як своєрідна плата за державні суспільні послуги.

Подальшого розвитку теорія податків набула в поглядах представників кейнсіанської школи. Дж. Кейнс розробив принципово нову теорію податків, спрямовану на державне регулювання економіки за умов ринкових відносин. Це регулювання здійснюється за допомогою різних економічних інструментів, у тому числі й податків, які Кейнс розглядає, як " вбудовані механізми гнучкості", що амортизують кризові явища і рівномірно розподіляють податковий тягар залежно від доходів.

Однією з основних ознак податків є те, що вони характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави.

Розуміння податку як обов'язкового платежу фізичних і юридичних осіб до бюджетів органів суспільної влади різних рівнів прийнятливе лише для практичних цілей.

Будь – який податок, крім фіскальної та регулятивної дії, має ще й побічні, зовнішні для фіску, соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а як суспільно – соціальну категорію. Суспільна ціна податків вимірюється втратою частки особистого добробуту конкретними платниками з переміщенням цієї частки через бюджет до усього населення держави.

Еволюція фінансових знань про суспільний характер податків нерозривно пов'язана з теоретичною концепцією державних благ. Державні – це такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Ті блага, що є суспільними, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються лише державою.

Причому, якщо держава – орган з виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачами за цінами, рівень яких запроваджується за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, і оплата державних благ – єдине можливе використання податкових надходжень. Завдяки цьому між державою – виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода "блага – податки".

Відносно загальний підхід при характеристиці податків зберігає і нині діюче законодавство України статтею 2 Закону України "Про систему оподаткування":

"Під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, або державного цільового фонду, здійснюваний платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування"[5 ст. 2].

Розкриття суспільного призначення податків як соціально-економічного поняття, неможливе без визначення функцій цієї категорії. Враховуючи те, що податки є необхідним елементом централізації частки вартості національного продукту в бюджеті для оплати державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості між державою і юридичними та фізичними особами, можна констатувати той факт, що податки виконують фіскальну та розподільчу – регулятивну функції.

Ці функції є об'єктивними та існують з часу виникнення податків. Але конкретні прояви їхніх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій – це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії.

Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. Якраз за її допомогою реалізується велика частка суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій.

Розподільчо – регулятивна функція закладена у сутності кожного податку, адже, як зазначалось, податки пов'язані з процесами перерозподілу вартісних пропорцій національного продукту між платниками податків та державою. Причому, обсяги цих вартісних пропорцій безпосередньо регулюються за допомогою податків. Сутність регулятивної функції полягає у впливі податків на різні види діяльності їх платників.

Використання податку як фінансового регулятора дуже складна справа, оскільки регулятивна функція податків є обов'язковим явищем, а міра впливу податків на вище перераховані аспекти залежить від податкової політики, що є досить суб'єктивним явищем.

Податкові відносини поєднують у собі водночас фіскальні та розподільчо – регулятивні ознаки. Тому специфічне суспільне призначення податків визначається не існуванням кожної функції окремо, а лише завдяки їхній єдності.

Дослідження суті податків нерозривно пов'язане з характеристикою понять, які прийнято називати елементами податку.

До таких понять належать: джерело, об'єкт податку, або податкова база, платник податку, масштаб вимірювання, ставка податку, податкова квота, норма оподаткування.

Елементи податку є основою не лише пізнання суті податків як фінансової категорії, а й основою проведення державою податкової політики, завдяки побудові механізмів справляння податків. Тому оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого, всеохоплюючого й точного розуміння податкової термінології.

Об'єктом податку називають ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, доход, майно тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується.

Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування: так податок, об'єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування часто називають ще податковою базою.

Суб'єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків.

Платником податку називається юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають той фонд, з якого податок дійсно сплачується. Податок може сплачуватися з:

доходу, звідки б він не отримувався;

капіталу, або ж майна, коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування і може не мати відношення до об'єкта оподаткування.