- плата за корисні копалини | - | - | 0,05 | 0,2 | 0,2 | 0,3 | 0,2

4. Плата за державні послуги та компенсаційні доходи в тому числі: | 1,1 | 1,1 | 1,5 | 1,4 | 2,,2 | 5,7 | 10,3

- державне мито | 0,3 | 0,3 | 0,6 | 0,6 | 1,1 | 1,3 | 1,2

- плата за видачу патентів, ліцензій, сертифікатів та інших послуг | - | - | - | - | - | - | 2,9

- відрахування на геологорозвідувальні роботи | 0,8 | 0,8 | 0,9 | 0,8 | 1,1 | 0,8 | 0,6

- відрахування на шляхові роботи | - | - | - | - | - | 3,6 | 5,6

5. Місцеві податки і збори | - | 0,2 | 0,3 | 1,0 | 1,8 | 1,7 | 1,7

Податкові надходження (всього) | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100

Податкове регулювання здійснюється перш за все на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки і вилучати їх в процесі розробки, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Будь-яка схема управління в державі характеризуєьбся специфічної ієрархічною системою, яка передбачає чітке розмежування прав і обов'язків між різними органами влади в сфері формування бюджету і власних доходів.

Якщо виходити з певної самостійності бюджетів різних рівнів (центрального і місцевих), можна виділити і два рівні регулювання податкових потоків:

верхній рівень – складає основу надходжень в центральний бюджет;

нижній рівень – формує надходження в місцеві бюджети.

Податкове регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою дозволяє виділити декілька умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень і податкових платежів.

І умова – чітке розмежування компетенції між органами влади на центральному і місцевому рівні;

ІІ умова – самостійність бюджетів і наявність в них незалежних один від одного джерел доходів;

ІІІ умова – відсутність стійких каналів перерахування коштів із нижчестоячих бюджетів в загальнодержавний.

Механізм відносин між органами влади при розподілі компетенйії по податковому регулюванню варіюється в залежності від державного укладу, типу господарства, специфіки адміністративно – територіального поділу, традицій. В цілому можна виділити два типи подібних відносин.

Перший тип – федеральний орган влади має вирішальний вплив в сфері податкової ініціативі. Подібні відносини характерні для США, де Конгресу разом з адміністрацією належить вирішальна роль по прямому оподаткуванню юридичних і фізичних осіб. Так, федеральні власті визначають ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять в федеральний бюджет. Місцеві власті при цьому підстроюються під податкову політику, хоча й можуть самостійно змінювати податкові ставки.

Другий тип – характеризується дольовою участю органів влади, при якому частка кожного рівня влади в податках фіксується їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох европейських країн. Наприклад, в бюджетній системі Німеччини частка федерального бюджету в податку на прибуток, в податках на прибуток господарських організацій корпоративного типу складає 42, 5%; бюджету землі – 42, 5%, місцевого бюджету – 15%.

В першому випадку – свобода місцевих органів в сфері податкової політики варіюється в певних рамках, однак це не приводить до певної несстійкості податкової бази і, відповідно, надходжень в доходну частину бюджету. В другому випадку, стійкість податкових надходжень поєднується з обмеженням самостійної податкової політики регіонів. Очевидно, що закономірним компромісом є змішаний варіант цих двох типів, що відображає специфіку держави в конкретних умовах, особливості бюджетної і податкової системи.

В багатоьх країнах з розвиноною ринковою економікою (наприклад, Швеція) взаємодія різних рівнів податкових відносин вирішується встановленням механізму відрахувань, при якому податки та доходи і нерухомість, в основному, надходять в місцеві бюджети, а центральний бюджет зосереджує спеціальні цільові надходження із строго визначеними напрямками використання. Подібний механізм дозволяє розмежувати повноваження центру і місцевих бюджетів.

Це створює можливість, як забезпечити цільове фінансування пріоритетних загальнодержавних завдань, реалізувати загальнонаціональні інтереси, так і підтримувати фінансову незалежність регіонів, задовільнити місцеві потреби. Існує три основні форми взаємовідносин між бюджетами різних рівнів по формуванню доходів, які умовно можна розділити так:

Різні податки. В основі цієї форми лежить механізм самостійного справляння податків відаовідним рівнем влади (Федерація – суб'єкти Федерації – місцеві органи влади). Виділяються два варіанти цієї форми:

А. Повний розподіл прав і відповідільності різних рівнів влади у вастановленні податків, які цілком надходять в бюджет відповідного рівня. Дана система наминуче повинна мати верхнє обмеження загальної суми податкових вилучень з метою запобігання кофіскаційного викривлення.

Б. Неповний розподіл прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків. Цей механізм передбачає встановлення вичерпного переліку податків центральним органом влади і введення ним загальнодержавних податків. Місцеві органи регламентують дію на своїй території місцевих податків, які входять у вище вказаний перелік.

Різні ставки приреалізації цієї форми основні умови стягнення конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи визначають ставки податку, який зараховується в місцевий бюджет. Деколи центральним органом влади може обмежуватись і загальний розмір податкової ставки. Своєрідність даної форми полягає в обмеженні свободи місцевих органів влади та більшій мірі ступеня захисту платників податків від свавілля на місцевомк рівні

Різні доходи. Свобода місцевих органів влади в даній формі абсолютно незначна, так як між бюджетами різних рівнів діляться суми вже зібраного податку. Механізми розподілу встановлюються центральною владою, або по закріплених нормативах.

Ідея єдності централізації податкової політики реалізується через механізм "різних доходів", принцип децентралізації – при використанні першої