місцевий апарат ревізорів був підпорядкований останнім. [ Контроль і ревізія за ред.Бутинця с.24 ]

Аналізуючи систему фінансового контролю, у радянський період можна виділити те, що існувала потужна система тотального контролю в основі якої було прагнення міністерств і відомств, партії в цілому, вирішувати все зверху, повністю контролювати дії підприємств і організацій. Це визначало направлення контролю на те, щоб проводити якомога більше різноманітних перевірок і обстежень. Держава завжди мала потужні органи контролю, за якими законодавчо були закріплені широкі повноваження на проведення ревізій і перевірок і майже не обмежені права по накладанню дисциплінарних стягнень, аж до звільнення керівників з займаної посади і передачі матеріалів про зловживання в слідчі органи.

Надалі розвиток ринкових відносин в Україні, поява акціонерних підприємств, комерційних банків і інших господарських структур, властивих ринку, вимагали докорінної реорганізації системи фінансового контролю. В умовах переходу до ринку невдачі створення ефективної державної системи контролю в Україні викликані відсутністю стратегії реформування органів контролю, непослідовності дій і прямих помилок у прийнятті законів, указів і постанов.

В перехідний період до ринкової економіки створювались нові контрольні органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції. В той же час продовжували діяти раніше існуючі контролюючі служби, положення про які не обновлялися.

Ринкові перетворення в економіці України спонукають до вивчення досвіду організації і методології контролю економічно розвинутих країн світу, але ні в якому разі не до копіювання зарубіжної практики. Заклики до впровадження міжнародних стандартів контролю у вітчизняну практику позитивних результатів поки що не дали.

Значним кроком до становлення нових контролюючих структур, характерних для ринку, стало прийняття Закону України “ Про державну контрольно – ревізійну службу в Україні “ в 1993 році. Даним законом визначаються основи державної системи контролю в Україні, права і обов’язки органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян, а також структуру і організацію системи контролю, інші норми, які стосуються державної системи контролю.

Державна контрольно – ревізійна служба створена при Міністерстві фінансів України і призначена для здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, а також на підприємствах, які отримують кошти з бюджетів.

Подальше покращення і вдосконалення контрольно – ревізійної діяльності затримується внаслідок відсутності її законодавчо – нормативної бази. Останнє прямо перешкоджає успішному виконанню ревізійним апаратом фінансових органів завдань в боротьбі з організованою злочинністю.

Зміна економічних умов в нашій державі призвела до оздоровлення господарської діяльності і зменшення потреби в контролі. Велику роль в цьому відіграла децентралізація, впровадження колективної та приватної власності, різноманітність видів підприємницької діяльності, зростання кількості малих та середніх власників. Зменшення потреби в контролі обумовлена збільшенням питомої частки недержавних форм власності. Це зумовило перекладання контрольних функцій держави на власника.

В Україні визначився новий напрямок розвитку контролю господарської діяльності підприємств – незалежний аудиторський контроль.

Аудит як галузь наукових знань і практичної діяльності виник в Україні у 90-ті роки. Поштовхом до становлення аудиторства стало прийняття в 1993 р. Закону України “ Про аудиторську діяльність “.

Зростання попиту на аудиторські послуги з боку суб’єктів підприємницької діяльності особливо відчувалося до 1 жовтня 1995 р., тобто до того терміну, коли необхідно було підтвердити достовірність звітних даних за 1994 рік

(обов’язковий аудит або аудит за законом). Але через неможливість забезпечити обов’язковий аудит за 1994 р. до вищевказаного строку постановою Верховної Ради України дату його завершення було перенесено на

31 березня 1996 р. Обов’язковий аудит усіх суб’єктів підприємницької діяльності було проведено й за 1995 р. Це певною мірою позитивно вплинуло на вирішення проблем адаптації аудиторства в Україні. На жаль, за 1996 р. проведення обов’язкового аудиту було відмінено щодо більшості СПД, тобто було майже призупинено виконання ст.10 Закону України “ Про аудиторську діяльність “ ( обов’язковий аудит ).

Однак аудиторська практика не відміняє діючий фінансово – господарський контроль, який потребує удосконалення і подальшого всебічного розвитку. Докорінної реорганізації він потребує після того, як відбулися радикальні зміни не тільки в організації і методології бухгалтерського обліку, кореспонденції рахунків, а й у складі фінансової звітності.

У процесі розвитку системи державного фінансового контролю в Україні загалом можна виокремити два основних етапи :

Етап встановлення (1990 – 2000 р.р.), протягом якого сформовано базові умови для створення системи державного фінансового контролю та мережі контролюючих органів, досягнуто законодавчого та конституційного закріплення ключових гарантій їх діяльності, започатковано законодавче обмеження контрольних повноважень щодо контролю підприємницької діяльності, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи.

Етап оптимізації і удосконалення (початок 2001 р.), який передбачає поглиблене дослідження організації системи державного фінансового контролю і правове закріплення її складових з врахуванням позитивного зарубіжного досвіду в законах, удосконалення взаємодії контролюючих органів, створення правових гарантій ефективності державного фінансового контролю та обмеження неправомірного втручання держави у господарську діяльність.

Отже, зміни в соціально – економічній ситуації і в системі господарського управління обумовили необхідність радикальних перетворень в організації та методиці контролю. Безпосередніми факторами цих змін є :

відмова від ідеологічної направленості державної та господарської діяльності, в тому числі і контролю, на побудову комуністичного суспільства;

визнання співіснування різних господарських устроїв,