операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників [36, c. 67].
Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні. (Див. таблицю 1.1)
Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.
Позичкові операції- це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.
Основний предмет позичкових операцій- кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується [23, c. 188].
Кредити, які надаються банками, поділяються
за строками користування:
а) короткострокові - до 1 року,
б) середньострокові - до 3 років,
в) довгострокові - понад 3 роки
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо [18, c. 215].
За забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).
За ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком.
4. За методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
За строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу) [27, c. 325-326].
(Див. таблицю 1.2.)
Найважливішим елементом кредитної політики банку є використовуваний їм інструментарій для задоволення потреб клієнтів у позикових коштах, виражений у видах, що видаються банком позичок (кредитів): Чим різноманітніше цей інструментарій, тим повніше можуть бути задоволені індивідуальні потреби клієнтів. Водночас на вибір банком кредитного інструментарію впливають не тільки потреби клієнта, але і його особливості (фінансова надійність і ін.), а також можливості й інтереси самого банку. Позички класифікуються по різних ознаках. (Див. таблицю 1.3.)
3.2. Інші види операцій банків
Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Відповідно до п. п. 6, 7 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право придбати на власні кошти засоби виробництва (певне майно — автомобілі, літаки, устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) для передачі їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом і в банківській практиці набула широкого розповсюдження. На прохання клієнта банк купує певне майно і приймає на себе всі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, в якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору [38, c. 36].
Отже, лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку (ст. ст. 292, 35 1 ГК України).
Розрізняють фінансовий і оперативний лізинг.
Фінансовий лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає відповідно до договору фінансового лізингу передачу орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків і винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу. При цьому об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації.
Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передачу орендарю майна, яке належить до категорії основних фондів, придбаного або виготовленого орендодавцем на інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом, умовах.
При здійсненні таких операцій банки організовують одержання довгострокової позички в одного або у декількох кредиторів та отримують від орендаря додаткову винагороду [35, с. 158].
Особливою банківською операцією є факторинг (гл. 73 ЦК України). Факторинг — це різновид торговельно-комерційної операції, яка поєднується з кредитуванням його дебіторської заборгованості (несплаченими рахунками-фактурами клієнта у процесі реалізації ним товарів і послуг).
Факторинг — це купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Факторинг — це передача права вимоги (цесія), що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом. У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, але й визначає власні функції щодо обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати та ін [3].
Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує
