політика України є складовою державної зовнішньої політики і повинна формуватися у відповідності до цілей та принципів останньої, завдань захисту національних інтересів та національної безпеки. Митна політика за своїм змістом є складовою зовнішньополітичних позицій держави і в деяких випадках політична частина останніх має пріоритет перед економічною. Це має місце при забезпеченні виконання міжнародно-правових зобов'язань держави, наприклад, при приєднанні до міжнародних санкцій в рамках ООН, які вимагають припинення зовнішньоекономічних контактів з певними країнами, або виконання зобов'язань України в рамках договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Задля виконання цих зобов'язань нехтуються можливі економічні переваги.
Принцип єдності державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та контролю за її здійсненням. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 29, ст. 377..
Принцип єдності тарифної політики України. Згідно зі ст. З Закону України «Про єдиний митний тариф» на митній території України діє Єдиний митний тариф України, який являє собою систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 19, ст.259..
Принцип єдності політики експортно-імпортного контролю. В Україні діють єдині правила щодо порядку переміщення через митний кордон товарів та інших предметів. МКУ встановлює, що ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів та інших предметів, окремих видів може бути заборонено чи обмежено законодавством України.
Принцип єдності митної території України. Він заснований на понятті територіальної юрисдикції держави, митна територія встановлює область дії митного суверенітету держави. Цей принцип є важливим для забезпечення сплати мит, митних платежів, застосування інших засобів митного регулювання.
Згідно зі ст. 5 МКУ митна територія України це — територія України, яка зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України.
Території вільних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, за винятком випадків, визначених цим Кодексом та іншими законами України.
Межі митної території У країни є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території вільних митних зон. Межі території вільних митних зон становлять митний кордон України.
Принцип гармонізації та уніфікації митної діяльності України із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами і стандартами. Його основою є намагання України інтегруватися до світової економічної системи, загальноєвропейських економічних процесів, приєднатися до Світової організації Торгівлі (COT/WTO), для чого необхідно привести національні митні стандарти у відповідність до загальноприйнятих світових принципів та вимог, що зокрема включає недопущення застосування нетарифних обмежень, приведення митних тарифів у відповідність до рекомендацій COT і т. ін.
Принцип захисту державою прав та законних інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цей принцип закріплено в ч. 6 ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», його зміст, згідно з цим Законом, полягає в тому, що Україна як держава забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 29, ст. 377..
Принцип юридичної рівності і недискримінації, виключення невиправданого втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність.
Цей принцип ґрунтується на ст. 42 Конституції України, яка гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141..
У відповідності до ст. З МКУ митна справа — це порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушення митних правил, інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики України, становлять митну справу Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, № 38-39, ст.288.
.
Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна дотримується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів. Забезпечення здійснення митної справи відповідно до МКУ, законів України; встановлення ставок митних зборів; координація діяльності Державної митної служби України та інших органів державної влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо митної системи України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, МКУ, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, законів України та МКУ.
Закони України з питань митної справи набирають чинності протягом десяти днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.
Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через сорок п'ять днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачене самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі, якщо такі нормативно-правові акти
