закріплення інституту добровільної відмови від вчинення злочину – це один із яскравих проявів гуманізму держави в особі її компетентних органів щодо реалізації державної політики в сфері боротьби із злочинністю. Соціальна сутність добровільної відмови полягає в тому, що особа розпочинає вчинення злочину, але в силу тих чи інших причин припиняє злочинну поведінку за власним бажанням, у зв’язку з чим злочинний результат не настає. Це свідчить про цілковиту (інколи часткову) втрату особою суспільної небезпечності.
Розділ 1. Поняття добровільної відмови від злочинів
1.1. Поняття злочину
Злочин - це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важливі суспільні відносини, які склалися і є визнаними та прийнятними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються кримінальним законом.
Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших всупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та и саме суспільство постійно змінюються та розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.
Ознаки злочину. 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину; 2) це діяння суспільно небезпечне - воно спричиняє шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством; 3) це протиправне діяння, яке передбачено чинним кримінальним законодавством - порушення особою конкретної кримінально-правової норми; 4) це винне діяння, тобто таке, що вчинене умисно чи з необережності; 5) це каране діяння, за яке чинним КК України передбачено певний вид, строк або розмір покарання.
Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначнісгь не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).
Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поділяти на різні види. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, а також такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - на закінчені та незакінчені (готування до злочину, замах на злочин); за родовим об'єктом - на злочини проти основ національної безпеки, проти здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи та ін.; за мотивами вчинення - на корисливі, вчинювані з мотивом помсти, вчинювані з хуліганських мотивів та ін. Позитивним надбанням вітчизняного законодавця слід вважати закріплення класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості безпосередньо у кримінальному законі, а саме уст. 12 КК України.
Види злочину за ступенем тяжкості: а) злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; б) злочин середньої тяжкості злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; в) тяжкий злочин - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; г) особливо тяжкий злочин - злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).
Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України) та ін.
Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України) та ін.
Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) та ін.
Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України) та ін.
Стадії вчинення злочину - це певні етапи готування і вчинення умисного злочину. Стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює вичерпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину. Готування до злочину: а) підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова на вчинення злочину; д) усунення перешкод; є) інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Чинний КК України звільняє від кримінальної відповідальності за готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст.14 КК України).
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст. 15 КК України). Види замаху на злочин: 1) закінчений замах: 2) незакінчений замах. Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприклад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної