Своєчасність в даному випадку означає, що у органів влади є реальна можливість зробити заходи для нейтралізації шкідливих наслідків, що вже наступили, і недопущення подальшого збитку.

Про діяльне розкаяння при державній зраді мова може вестися у випадку, якщо в результаті доведених дій не наступили неусувні наслідки і якщо у результаті зроблених за заявою особи, що зробила державну зраду, вдалося уникнути великої шкоди в порівнянні з тим, яка наступила.

Таким чином, основними ознаками всіх видів і форм діяльного розкаяння виступає суспільна корисність, правомірність, активність і в більшості випадків добровільність дій, що робляться, з усунення наслідків скоєного.

Рішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності повинне передувати встановлення тієї обставини, що особа, що саме звільняється, скоїла злочин. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що явка з повинною є одним з приводів для порушення кримінальної справи.

Інститут діяльного розкаяння містить правові передумови для вирішення таких завдань, що стоять перед правоохоронними органами, як створення умов для залучення до співпраці, у тому числі і на конфіденційній основі, осіб, що скоїли злочин; здійснення передбачених законодавством оперативно-розшукових заходів; застосування різних профілактичних заходів і ін.

Суд, прокурор, а також слідчий і орган дізнання з відома прокурора має право припинити кримінальну справу відносно особи у зв'язку з діяльним розкаянням.

До припинення кримінальної справи особі повинні бути роз'яснені підстави припинення справи і право заперечувати проти цього. Про припинення кримінальної справи повідомляється потерпілий, який має право оскаржити це рішення до вищестоящого суду або прокуророві.

При прошенні згоди на звільнення про кримінальну відповідальність особи у разі її діяльного розкаяння слідчий (начальник органу дізнання) повинен представити прокуророві: вмотивовану ухвала про це; кримінальна справа з документами, підтверджуючими факти скоєння злочину конкретною особою, добровільності заяви про доведений злочин, відшкодування збитку, здачі зброї або наркотичних засобів, активного сприяння розкриттю злочину. У ухвалі указується посада, інші дані особи, що його винесла, стисло висловлюється суть справи (ким, коли, що саме було здійснене, які наслідки наступили, ознаки якої статті Особливої частини КК вбачаються в скоєному, які заходи по усуненню наслідків, що наступили, були зроблені особою, що зробила діяння, коли і за яких обставин вона з'явилася з повинною, які заходи щодо перевірки зроблених заяв були проведені і що вони показали).

В обов'язковому порядку вказується також ознаки відповідної підстави звільнення від кримінальної відповідальності і чим підтверджується їх наявність в діях особи, що з'явилася з повинною, наприклад у разі незаконного обороту наркотиків - актом здачі наркотичних речовин і протоколами допитів, обшуків, виїмок і так далі.

Висновки

Добровільна відмова від вчинення злочину – це добровільне та остаточне припинення розпочатої діяльності при усвідомленні наявної можливості її успішного завершення. Особа безумовно і назавжди полишає готування до злочину або замах на нього. Добровільність полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фізичного та психічного примусу з боку іншої особи. відмова від продовження злочинної діяльності може бути пов‘язана з повним (виключає кримінальну відповідальність) або частковим (зменшує обсяг кримінальної відповідальності) відверненням шкідливих наслідків злочинних дій, що вчиняються. «Тим не менше, незакінчена злочинна діяльність, на думку багатьох науковців, з чим важко не погодитися, можлива з двох причин, які виключають одна одну: 1) злочин не доводиться до кінця всупереч волі винної особи; 2) злочин не доводиться до кінця за волею особи, в поведінці якої вбачається добровільна відмова» [11, 56], [12, 307], [13, 97].

Добровільна відмова має певні об‘єктивні та суб‘єктивні межі, що створюються дуже специфічними факторами. Суб‘єктивні межі: добровільна відмова можлива лише при усвідомленні наявності можливості безперешкодного чи з подоланням певних перешкод доведення злочинної діяльності до кінця, добровільною є відмова і при неусвідомленні особою наявності та нездоланної перешкоди. Добровільна відмова можлива лише щодо злочину, який вчиняється з прямим умислом. Мотиви відмови можуть бути будь-якими: страх відповідальності, жалість щодо потерпілого, сором тощо.

Об‘єктивні межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину. Незавершеність властива лише тим злочинам, які можуть мати стадії готування або замаху, що залежить від конструкції складу певного злочину або особливостей способу його вчинення. У злочинах із формальним складом, який не передбачає шкідливих наслідків як обов‘язкових ознак, добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого замаху.

У злочинах із матеріальним складом, який передбачає ці наслідки як обов‘язкові, в окремих випадках добровільна відмова можлива і на стадії закінченого замаху.

Наприклад, в умисних вбивствах між злочинними діями та їх наслідками – смертю жертви – може минути певний проміжок часу через повільний розвиток причинного зв‘язку. Це утворює для винної особи можливість контролювати причинний зв‘язок та, нейтралізувавши його, відвернути або не допустити настання злочинного наслідку – смерті.

Добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає утримання від продовження злочинних дій. Якщо ж замах закінчений, але між вчиненням діяння та настанням шкідливих наслідків минув певний проміжок часу, а розвиток причинного зв‘язку, що здійснюється самим винним чи з допомогою інших осіб, яка фактично відвернула загрозу та реальне заподіяння шкоди об‘єкту злочину.

Об‘єктивні межі добровільної відмови визначаються й іншими факторами: способом вчинення злочину, місцем, часом обставинами, знаряддям і засобами вчинення злочину, фізичною силою, станом здоров‘я винного тощо. У цілому вони мають створювати об‘єктивну можливість успішного доведення злочину до кінця.

У певних випадках межі добровільної відмови