такі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціального

забезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надавати

мігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медичного

обслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інвалідності,

професійного захворювання тощо). У загальнішому плані визначається рівність

мігрантів щодо національності, релігії, статі тощо.

Захист прав мігрантів забезпечується через організацію безплатних

служб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію,

вживають заходів, які допомагають виїзду мігрантів та їх переміщенню,

забезпечують переведення заробітної плати й заощаджень на батьківщину,

дбають про письмове оформлення трудових контрактів і дотримання прав

мігрантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін найму, умови та

зміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати), про рівність в

отриманні мінімальної заробітної плати, забезпечення права на освіту і

здобуття кваліфікації (а також її підвищення), участі в профспілках,

працевлаштування й соціальне забезпечення.

3. Міжнародна економічна інтеграція

Процеси інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формування

інтернаціональної вартості супроводжуються посиленням міжнародної

концентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В

сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих

відносин (або відносин економічної власності) і господарського механізму,

що, у свою чергу, детермінує процес інтернаціоналізації соціальних,

правових та інших надбудовних відносин.

Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн Західної

Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейського економічного

співтовариства, або "Спільного ринку". Спершу це було об'єднання шести

країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу), які

підписали "Римський договір" 1957 p., що набрав чинності з 1.1.1958. У 1973

p. до них приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 p. — Греція,

у 1986 p. — Португалія та Іспанія. У 1991 p. на сесії ЄЕС було підписано

угоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про

створення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка була

створена в 1960 p., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція,

Австрія, Швейцарія, Португалія. Отже, в ЄЕП входять нині 17 європейських

країн, у ЄС — 15.

Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтським договором

1991 p. було утворено Європейський Союз із загальною кількістю населення

понад 370 млн. осіб. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина,

Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації

деякі країни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії.

У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.

Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн-

членів на рівні міністрів і яка наділена законодавчою владою, а її рішення

обов'язкові і входять до національного законодавства); Європейська комісія

(у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років),

яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя та

ін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням обирають 626

депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність і контролюють діяльність

ЄС, Європейського Суду та ін.).

Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p., що за 33 роки

свого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19

років застою. За цей час були закладені основи митного союзу (знижені, а

відтак скасовані митні збори при перевезенні товарів з країни в країну,

встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн-

учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів і

віз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнання

свідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають право

на постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводиться

спільна сільськогосподарська політика; майже без перепон компанії цих країн

роблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільного

переміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі планується

узгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтися

економічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право на

здійснення всіх банківських операцій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p.

створено Центральний Європейський банк, який разом із центральними банками

інших країн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а у

безготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона буде

запроваджена в 2003 p.).

Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельних

бар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.;

введення єдиної грошової валюти зекономить 10 млрд. дол.; ціни на споживчі

товари внаслідок посилення конкуренції знижуватимуться на 4,5—5% щорічно;

темпи зростання економіки підвищаться на 4,5—7%; на 1,8—5,7 млн.

збільшиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже нині

формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро.

Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідно

з офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності,

унеможливлення експлуатації.

Але економічна інтеграція супроводжується й значними втратами. У

країнах ЄС зросло безробіття (до 22 млн. осіб), із сільськогосподарського

обігу через перевиробництво продукції до 2000 p. буде вилучено майже 15

млн. га землі, знищується чимало готової сільськогосподарської продукції, в

той час як у країнах ЄС налічується майже ЗО млн. бідних. Але загалом

життєвий рівень більшості населення підвищується. Наприкінці 80-х років

жителі ЄС витрачали на продовольство до 20% споживчих витрат, у 1987 p.

уперше витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування.

Передбачається скорочення середнього робочого тижня до 35—36 годин та ін.

Економічна інтеграція не може не супроводжуватися політичною, юридичною

та іншими видами інтеграції у сфері надбудови. Сьогодні ЄС — це переважно

конфедеративний устрій зі значними елементами федерації. Такі органи цієї

організації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридичне

обов'язкових для держав—членів цього товариства рішень з багатьох питань.

Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робочої