Реферат на тему:

Державне регулювання

міжнародної міграції робочої сили

План

1. Поняття міжнародної міграції та основні причини, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили.

2. Особливості здійснення міжнародної міграції трудових ресурсів.

3. Місце і значення державного регулювання міжнародної міграції робочої сили на світовому ринку.

4. Список використаної літератури.

1. Трудові ресурси (робоча сила) розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.

в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

Явище міжнародної мігації населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

велика густота населення.

масове безробіття.

низький життєвий рівень і заробітна плата.

виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

потреба у додатковій дешевій робочій силі.

порівняно висока зарплата.

Міжнародна міграція робочої сили це переміщення робочої сили між країнами, процес організованого, або стихійного переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу.

2. Основну роль у сучасному міжнародному русі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально- економічного життя сучасного світу. На початку 2003 року нараховувалося близько 30 млн. трудящих- мігрантів. З урахуванням членів їхніх родин, учасників маятникової міграції ( фронтальеров) , сезонників, нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири- п'ять разів вище.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.

Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано в основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку , Австралію. Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій половині 19- початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і райони Індійського океану.

В другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більш розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Уже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих- мігрантів і членів їхніх родин. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль. Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою ( на 1/3 ) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.

Основними постачальниками робочої сили в Азії були Індія , Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід – Ліван. Йорданія, Туреччина, в Африці – Марокко, Алжир, Туніс, Гана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік, у Північній Америці – Мексика, у Європі – Польща, Португалія, Італія, Ірландія. У 90-і роки країни Південної Європи – Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країн чистої міграції в країни нетто- міграції.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США – до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60-і