внутрішній попит, що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і викликати розширення імпорту. Дослідження з Бангладеш і Пакистану показали, що тільки невелика частина перекладів витрачається на виробничі інвестиції. У соціальній сфері позитивний ефект міграції зв'язують звичайно з ростом добробуту, якщо не всього суспільства, те хоча б деякої його частини. Позитивний вплив може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій, застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.
Міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила дотепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у світовій економічній системі більш вільно. Подібне положення визначається політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскраво виражений імміграційний характер. Починаючи з 70-х років у західних країнах почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні країни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнули кампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячи з цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційні правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих осіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції.
Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.
США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.
Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.
Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в Об”єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.
Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.
Австралія – це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.
Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.
Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають, як позитивні, так і негативні сторони.
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:
Дана країна отримала дешеву, молоду робочу силу.
Отримала готових спеціалістів.
У такій країні прискорюється економічне зростання, зростає
державний бюджет.
Виграш країни- експортера трудових ресурсів:
Валютні перекази імігрантів своїм сім”ям(осідає в банках валюта).
Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття.
Підвищується кваліфікація імігрантів, які повернулись назад.
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:
виникнення додаткових проблем, пов”язаних з соціальним захистом
імігрантів.
відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.
втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів, при їх поверненні на батьківщину.
Негативні наслідки міграції для країн-експортерів:
втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів, так званий “відтік розумів”.
додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.
виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.
3. До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:
Адміністратино-правове регулювання, яке передбачає:
а) встановлення правових норм;
б) встановлення міграційних квот;
в) встановлення рамок можливостей мігрування(кримінальні норми).
Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів полягає в:
а)встановленні митних внесків чи бар”єрів;
б)встановленні відповідних візових ставок;
в)регулювання зарплати мігрантів;
г)запровадження різного роду штрафних ставок.
Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:
Національний рівень – заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.
Міжнародний рівень – система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.
Інтеграційний рівень – заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об’єднання.
Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:
міністерство праці;
міністерство внутрішніх справ;
міністерство юстиції;
національні міграційні служби.
На міжнародному рівні:
міжнародна організація праці (МОП);
міжнародна організація міграції (МОМ).
Членами МОП є:
уряди країн-учасниць;
профспілки;
організації підпрємців.
Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:
Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.
Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.
Багатостороннє регулювання міжнародними иіграційними процесами – базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.
Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються
Міжнародною організацією праці – це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.
Основні завдання міжнародної організації праці:
захист інтересів і прав трудящих;
підвищення життєвого рівня трудящих;
покращення умов праці,
захист від професійних захворювань;
соціальний захист працівників-імігрантів;
сприяння зайнятості імігрантів.
У зв'язку з активними міграційними процесами, діяль-ністю спільних підприємств досить значне поширення отри-мала практика укладення трудових договорів з іноземними громадянами.
При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі наступне. Згідно із ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та іншими законами України, а також міжнародними договорами України (див.гл. 4).
Порядок оформлення іноземцям та особам без громадян-ства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p. №2028 (Урядовий кур'єр. - 1999. - №230. - 8 груд-ня), передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадянинові або особі без громадянства, які мають намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дозвіл видається Державним центром зайнятості