ЕФЕРАТ

з предмету: Державні фінанси в умовах демократії

на тему: Європейська модель державних фінансів

У моделі союзу держав країни-учасниці наділені суверенітетом. Питання про передання компетенцій наддержавному союзному органові громадяни да-них країн вирішують у ході референдуму (обов'язкового чи фа-культативного). Учасники союзу мають право накладати вето на будь-які централізовані рішення інших союзних держав. Во-ни можуть також вийти зі складу союзу або прийняти рішення про делегування вищому органові всіх повноважень. У випадку часткового чи повного виходу, як і у випадку розірвання угод приватно-правового характеру, вони повинні виконати певні умови. Наприклад, держави, що виходять зі складу союзу, ма-ють перебрати на себе частину сукупного боргу союзу держав. Така умова, як правило, передбачається в союзному договорі.

За даних обставин централізація компетенцій може відбути-ся лише за згоди на це більшості громадян усіх союзних дер-жав. Найчастіше цього можна досягти лише при прийнятті рі-шень про надання так званих національних суспільних благ, витрати на надання яких у децентралізованому порядку значно перевищують витрати їх надання на рівні союзу. Централізова-ні заходи, котрі охоплюють лише сферу перерозподілу між со-юзними країнами (наприклад, централізоване фінансування ло-кальних суспільних послуг), можуть не дістати всебічної під-тримки. Це зумовлює природні межі фінансового вирівнювання (регулювання) між окремими союзними країнами. Фінансове регулювання обмежується трансферними платежами, які змо-жуть принести вигоду всім учасникам союзу, наприклад завдя-ки ефекту переливу вигоди. Таким чином, відмінності в рівнях добробуту між окремими країнами — учасницями союзу неза-лежних держав неможливо нівелювати за допомогою фінансо-вого регулювання.

важаючи на критерій розподілу компетенцій, можна з упевненістю стверджувати, що Європейський Союз є союзом незалежних держав, а не федеративною держа-вою, оскільки вища компетенція є прерогативою не «європейсь-кого народу» чи загальноєвропейських інституцій, а союзних держав. Вони делегували Союзові компетенцію у формі окре-мих повноважень (ст. Е, ст. 3, абз. 1 Угоди ЄС): створення спільного внутрішнього ринку, спільна торгівля і митна політи-ка, спільна політика у сфері рибальства та сільського господар-ства, спільна політика у сфері транспорту, уніфікована соціаль-на політика, спільна екологічна політика, сприяння науково-технічному розвиткові, сприяння розвиткові сфери охорони здоров'я, сприяння створенню та розбудові трансєвропейської комунікаційної мережі, сприяння розвитку освіти і культури. ЄС не має права розширювати спектр своїх повноважень. На-приклад, вищі органи ЄС не наділені компетенцією у сфері оподаткування. Навіть наявні в ЄС власні фінансові ресурси (надходження від мита, збори за реалізацію цукру, відрахуван-ня від надходжень податку на додану вартість, відрахування від створеного соціального продукту) не стягуються інституціями ЄС, а перераховуються до бюджету ЄС країнами - учасницями Союзу. Таким чином, ЄС фінансується за рахунок внесків країн-учасниць. В той же час є сили, які обстоюють необхід-ність посилення централізації на рівні ЄС. Такі прагнення можуть дістати підтримку з боку Європейської комісії та Євро-парламенту.

а) Європейська комісія має так звану монополію на ініціа-тиви. Це означає, що Рада ЄС діє передусім на базі ініціатив Комісії (ст. 155 Угоди ЄС). Більше того, вироблення ініціатив є обов'язком Комісії. У разі їх відсутності може бути винесено пропозицію про вотум недовіри Комісії (ст. 144 Угоди ЄС) або оскаржено її бездіяльність.(ст. 175). Окрім цього, дана інститу-ція має стежити за дотриманням положень Угоди ЄС. Вона мо-же конкретизувати надані Союзу компетенції, а також проводи-ти в життя рішення Ради ЄС. Вона повинна реагувати на ініціа-тиви політиків та на політичний тиск численних груп інтересів, які часто скаржаться на порушення принципів конкуренції на внутрішньому європейському ринку і тому можуть виступати за регульовану на рівні ЄС конкуренцію та за посилення централізації повноважень.

б) За ідею посилення централізації висловлюється і Євро-пейський парламент. Ураховуючи метод фінансування ЄС (платежі країн-учасниць), Європейський парламент наділений відносно мізерними компетенціями у перерозподільчій сфері. Саме тому він заінтересований у тому, щоб «захопити» ком-петенцію у сфері оподаткування та в автономній бюджетній сфері. Нині його повноваження обмежуються вислухуванням ініціатив, співробітництвом та участю у прийнятті загальноєв-ропейських рішень (ст. 1836, 1896, 189 Угоди ЄС). З посилен-ням централізації значно зріс би спектр компетенцій Європей-ського парламенту.

в) На користь централізації можуть працювати і правила прийняття рішень в ЄС. Зміни до конституції ЄС часто диску-туються на предмет визначення ступеня довіри урядам. У той же час відсутня необхідність проведення глобальних дебатів на рівні країн — учасниць Союзу. Так, референдум, передбачений в Маастрихтській угоді, збережений лише у Франції та Данії, де може бути проведений тільки після відповідного урядового рішення. Таким чином, Комісія і Рада зберігають за собою фактичну владу.

Це пояснює той факт, чому в ЄС на сороковій річниці його існування більшістю підтримується ідея посилення централізації. Зазначимо, що рівень централізації в різних галузях та сфе-рах економіки неоднаковий. Так, рішення в аграрній політиці є максимально централізованими. В автомобільній промисловос-ті це виражено не так чітко. У сфері оподаткування, наприклад, вплив централізованих рішень є мінімальним. Аналогічна ситу-ація спостерігається і в сфері зовнішньої політики, безпеки, внутрішньої політики, у сфері юстиції та екології. Крім цього, в ЄС не існує вільного фінансового регулювання, в рамках якого багаті країни були б зобов'язані надавати фінансову допомогу бідним. Проте, незважаючи на деякі недоліки, Союз проявив себе як ефективна інституція з обмеженим рівнем централізації повноважень і компетенцій.