Отже, функціонування національної економіки на межі виробничих можливостей свідчать про її ефективність.

Розглянувши графік межі виробничих можливостей, виникає питання про оптимальну структуру продукції. Даний графік відповіді на це питання не дає. Одне зрозуміло, що варіанти А і F не можуть бути використані для виробництва даних типів продукції, оскільки мета суспільства полягає в тому, щоб одночасно вироблялись і предмети споживання, без яких суспільство не може існувати, і засоби виробництва, без яких неможливий сам процес виробництва цих продуктів. Оптимальну структуру випуску продукції вирішують такі фактори, як гранична корисність цих продуктів, витрати виробництва, попит і пропонування, ціна.

Вмінені витрати. Другий висновок, який можна зробити, аналізуючи дані табл. 1 та графіка на рис. 1, полягає в тому, що існують так звані вмінені витрати виробництва. Так, виробляючи 5 млрд одиниць споживчих благ, ми відмовляємось повністю від виробництва інвестиційних ресурсів, і навпаки, відмовившись від виробництва споживчих благ, можна виготовити 15 млн. одиниць інвестиційних ресурсів. Вмінені витрати характеризують трансформацію одного продукту в інший. Кількість інших продуктів, від якої слід відмовитись, щоб одержати певну кількість якогось іншого продукту, називається вміненими витратами цього продукту. У нашому прикладі 1 млрд одиниць споживчих благ, від яких треба відмовитись, щоб одержати 5 млн одиниць інвестиційних ресурсів, є їх вміненими витратами.

З даних таблиці і графіка можна зробити і третій висновок про те, що діє закон зростаючих вмінених витрат. Так, пересуваючись у таблиці від альтернативи А до В, ми бачимо, що виробництво 1 млрд одиниць споживчих благ потребує відмовитись лише від виробництва 1 млн. одиниць інвестиційних ресурсів. Однак у міру руху від альтернативи В до С, від С до D і т. д. відкривається важливий економічний принцип. У процесі руху від альтернативи А до альтернативи F кількість інвестиційних ресурсів, від яких суспільство змушене відмовитися, щоб одержати нову кількість споживчих благ, зростає. Це вказує на те, що альтернативні комбінації за даних ресурсів пов'язані з дією закону зростання вмінених витрат. Це такий закон, з яким суспільство повинно рахуватися, організовуючи випуск потрібної продукції.

3 Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб

Економічні потреби, їх сутність і структура. Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних потреб людини як особистості, споживача і виробника.

Сутність економічних потреб. Що ж таке потреба? Загалом потреба – це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її. Отже, потреба – категорія, що відбиває ставлення людей, а звідси і поведінку, до умов їх життєдіяльності. Структура потреб велика. Крім економічних потреб, існує низка інших – культурних, політичних, ідеологічних, національних і т. ін.

Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяють на: індивідуальні, колективні та суспільні; домогосподарств, підприємств і держави; суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об'єктами потреби класифікуються так: породжені існуванням людини як біологічної істоти; матеріальні і духовні; першочергові і непершочергові.

На рис. 2. показано ієрархію потреб, яку запропонував А. Маслоу, відповідно до їх вагомості.

Основу цієї піраміди потреб складають фізіологічні (елементарні) потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям, як вищі (соціальні) потреби.

Рис. 2. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи: потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва. Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі – виробничі. Між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства є основним стрижнем кінцевої мети виробництва. У зв'язку з цим потреби в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах.

Безмежність потреб. Одне з фундаментальних положень політичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, – обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком і т. ін.).

Задоволення потреб – це функція виробництва. У зв'язку з цим існує діалектичний взаємозв'язок між виробництвом і потребами людей.

Закон зростання потреб. Потреби людей не є постійними. Вони – продукт розвитку суспільства. У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається