І, по-третє, проблематичним є питання доцільності (і можливості) придбання тієї чи іншої техніки з врахуванням розмірів угідь, відведених під користування сезонного характеру виробництва, коливання цін на паливно-мастильні матеріали в період посівів і збору врожаю і т.д.

Третьою особливістю сучасного етапу розвитку особистих підсобних господарств населення є відсутність належних умов для підвищення урожайності основних сільськогосподарських культур. Змінилася не тільки природа сільськогосподарського виробництва, не тільки характер організації виробничих відносин, корінним чином змінилися зовнішні й внутрішні фактори ведення господарства. В контексті сказаного наведемо дані, які стосуються забезпеченості сільськогосподарських підприємств Івано-Франківщини мінеральними добривами, одного з найважливіших чинників підвищення родючості ґрунтів (див. табл. 4).

Таблиця 4.

Обсяги внесення добрив в сільськогосподарських

підприємствах Івано-Франківщини |

Роки

1985 | 1990 | 1996 | 1999 | 2000 | 2002 | 2004

Внесено мін. добрив,

всього тис. ц. | 852,7 | 794,1 | 86,1 | 85,0 | 51,0 | 54,2 | 24,3

В тому числі:

Азотні | 298,6 | 268,5 | 53,0 | 51,6 | 31,8 | 34,2 | 16,1

Фосфорні | 221,2 | 269,3 | 18,5 | 19,8 | 10,1 | 10,1 | 4,4

Калійні | 332,9 | 256,2 | 14,6 | 13,6 | 9,1 | 9,9 | 3,8

На 1 га посівної площі у

поживних речовинах,кг | 249,0 | 240,0 | 37,1 | 41,2 | 30,3 | 35,1 | 22,1

% удобреної площі | 99,9 | 97,5 | 45,1 | 51,2 | 41,7 | 46,3 | 34,0

Дані, наведені в табл. 4, досить красномовні. Правда, абсолютні показники об’ємів внесення мінеральних добрив мають у відомому розумінні умовний характер, оскільки надзвичайно скоротилася площа сільськогосподарських угідь, відведених в користування агропідприємствам. Але факт залишається фактом: у порівнянні з 1985-1990 роками частка удобрених площ до 2004 року скоротилася втричі. В цих умовах вести мову про підвищення урожайності сільськогосподарських культур досить проблематичною. Навіть не вдаючись до історичного ракурсу, сказане в якийсь раз підтверджує необхідність принципово нового підходу держави до вирішення назрілих в аграрному секторі проблем. З врахуванням, звичайно, того, що, як вже говорилося, сьогодні основною формою ведення господарства в аграрному секторі стали особисті підсобні господарства населення.

Наступною, четвертою, особливістю, а, вірніше, недоліком організації виробничих процесів в аграрному секторі в сучасних умовах є те, що при існуючій системі ведення господарства, розпорошеності товаровиробників, зацикленості їх на вирішенні своїх, відособлених, завдань практично неможливим є проведення робіт, які вимагають колективних зусиль. Це й проведення меліоративних, осушувальних робіт, усунення заболоченості і т.д. При всій своїй очевидності це досить серйозні й актуальні питання.

IV Висновки. В одній з своїх публікацій Збарський В.К. зауважує: «Проблема малих форм господарювання настільки складна і суперечлива, що точних тверджень чи якихось прогнозних передбачень дати дуже складно» [1,с.53]. Віддамо належне автору на предмет ступеня усвідомлення ним складності проблем реформування аграрного сектору. Але все-таки треба визнати, що єдино правильним і прийнятливим напрямом розвитку особистих підсобних господарств населення є створення необхідних передумов для їх укрупнення. Вирішення цього завдання вимагатиме виходу на якісно вищий рівень в питаннях правового регулювання виробничих відносин в аграрному секторі, подальшого удосконалення форм взаємовідносин держави з сільськогосподарським товаровиробником, стосовно, зокрема, політики в області регламентації ціноутворення на основні види продукції, про що вже згадувалося, внесення змін в систему оподаткування і т.д. Іншими словами, особисті підсобні господарства населення слід розглядати як перехідний етап на шляху до створення крупних, технічно оснащених сільськогосподарських підприємств. Це, до речі, визнав й Збарський В.К., констатуючи, що «...ефективним може бути здебільшого велике за розмірами, технічно оснащене виробництво» [1,с.53]. З цієї точки зору проблема подальшого розвитку особистих підсобних господарств населення ускладнена по тій причині, що зараз ми знаходимося лише на ранніх стадіях формування механізму функціонування власне господарств цього типу, а їх метаморфоза можлива лише у віддаленій перспективі й то при умові корінної реорганізації виробництва у народногосподарському комплексі України в цілому. Такий головний висновок всього вищесказаного.

Список використаної літератури

Збарський В.К. Особисті селянські господарства в становленні малих форм господарювання. – Економіка АПК – 2004 - №1.

Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробництва. – Економіка АПК – 2004 - №8.

Сачовський І. М.

Проблеми і перспективи розвитку селянських

господарств (на прикладі Івано-Франківської області)

Анотація

Розглядаються процеси формування нових організаційних структур в аграрному секторі України, динаміка їх розвитку.

Ключові слова: особисті підсобні господарства населення, сільськогосподарські підприємства, тваринництво, рослинництво.

Інформація про автора

П.І.Б. Сачовський Ігор Михайлович

Вчений ступінь: кандидат економічних наук

Місце роботи: Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Посада: доцент кафедри економічної теорії

Адреса: службова – 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57

домашня – 76022, м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка, 56Ї29

Телефон: службовий – 8-0342-59-60-13

Домашній – 8-0342-77-37-65

Назва статті: Проблеми і перспективи розвитку селянських господарств (на прикладі Івано-Франківської області).

Сачовський І.М.

З історії регулювання аграрних відносин

на Україні

І. Вступ. Однією з передумов успішного вирішення проблем агропромислового комплексу України на сучасному етапі розвитку є всесторонній аналіз тих організаційно-економічних перетворень, які мали місце в цьому секторі економіки в минулому, виділення їх раціональних зерен, врахування допущених помилок, а в широкому розумінні – всього попереднього досвіду регулювання аграрних відносин в економіці країни. Тому далеко не випадковим є те, що історико-економічний аспект зазначеного питання посідає вагоме місце в дослідженнях багатьох економістів, зокрема, Андрейцева В.І., Галватюка М.С., Малієнка Д.С., Палченка П.П., Семчика В.І., Сидоренка В.І., Шмарчука В.А., Юрченка А.Д. і ряду інших. Специфіка даного дослідження