ІІ Постановка завдання. Розгляд питань еволюції аграрних відносин в економіці України вимагає передусім системного підходу, дотримання відповідних принципів їх дослідження. Найважливішими з них є:

Розвиток аграрного сектору, при всій його специфіці, суттєвим особливостям підпорядкований ти же об’єктивним законам, що й економіка країни в цілому;

З переходом Україною до ринкових методів господарювання корінним чином змінилася природа сільськогосподарського виробництва, характер виробничих відносин.

ІІІ Результати. Першим реально діючим кодифікованим законодавчим актом в сфері аграрних відносин в нашій країні прийнято вважати Земельний кодекс УРСР, прийнятий 25 жовтня 1922 року. Він складався з преамбули і 227 статей, які були згруповані в такі розділи: 1)»Про трудове землекористування»; 2) «Про міські землі»; 3) «Про державне земельне майно»; 4) «Про землеустрій та переселення».

Відображаючи політичні й економічні реалії того часу, Кодекс 1992 р. закріплював націоналізацію землі й скасування приватної власності на неї, забороняв купівлю-продаж та інші угоди, пов’язані з відчуженням землі. Усі громадяни незалежно від статі, віросповідання та національності наділялися правом на одержання землі в користування безоплатно. Кодекс надавав право громадам обирати будь-яку форму землекористування, заохочуючи насамперед земельні товариства. У першому кодифікованому земельно-правовому акті України визначалося також поняття і детально регламентувалося землекористування селянського двору, допускалася «трудова оренда» землі й обмежувалося землекористування так званих куркулів, тобто селян, що використовували в своїх господарствах найману працю.

Другий Земельний кодекс УРСР був прийнятий 8 липня 1970 року і введений в дію 1 січня 1971 року. Він складався із 173 статей, які були згруповані в 11 розділів: 1) «Загальні положення»; 2) «Землі сільськогосподарського призначення»; 3) «Землі населених пунктів»; 4) «Землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення»; 5) «Землі державного лісового фонду»; 6) «Землі державного водного фонду»; 7) «Землі державного запасу»; 8) «Державний земельний кадастр»; 9) «Державний землеустрій»; 10) «Вирішення земельних спорів»; 11) «Відповідальність за порушення земельного законодавства».

Кодекс 1970 р. успадкував основні правові положення попереднього Земельного кодексу УСРР. Зокрема, земельний фонд проголошувався власністю виключно держави і заборонялися цивільно-правові угоди щодо відчуження земельних ділянок. Проте на відміну від Кодексу 1922 р. Земельний кодекс УРСР 1970 р. не передбачав свободи вибору форми господарювання в сільському господарстві. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі могли надаватися тільки «соціалістичним» підприємствам – радгоспам, що були державними підприємствами, та колгоспам, які являли собою «одержавлені» квазікооперативи. Діяльність селянських (фермерських) господарств, які до колективізації 1929-1932 рр. були основною формою господарювання на селі, фактично заборонялася. Замість селянських господарств дозволялася так звана індивідуальна трудова діяльність у сільському господарстві, для чого громадяни могли отримати в користування до 1 га польової землі.

Наступний Земельний кодекс був прийнятий 18 грудня 1990 року і введений в дію 15 березня 1991 року. Він складався з 117 статей, які були об’єднані в дев’ять розділів: 1) «Загальні положення»; 2) «Використання земель»; 3) «Охорона земель»; 4) «Відшкодування збитків землевласникам, землекористувачам та втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва»; 5) «Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг»; 6) «Державний земельний кадастр»; 7) «Землеустрій»; 8) «Вирішення земельних спорів»; 9) «Відповідальність за порушення земельного законодавства». Ним, зокрема, передбачалося:

Провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

Здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби;

Провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва;

Розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ й організацій, які за станом на 1 листопада 1990 року мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

Принципово новим положенням Земельного кодексу 1990 року було юридичне відновлення селянських (фермерських) господарств на зразок тих, що існували до суцільної колективізації сільського господарства 1929-1932 рр. Селянським (фермерським) господарствам надавалися земельні ділянки у володіння розміром до 50 га сільськогосподарських угідь і до 100 га усіх земель.

Із проголошенням незалежності України і поглибленням земельної реформи Верховна Рада України 13 березня 1992 року затвердила нову редакцію Земельного кодексу України. За цим Кодексом, крім державної власності на землю, в Україні дозволялося надання земельних ділянок у приватну власність громадянам та у колективну власність колективним та іншим недержавним сільськогосподарським підприємствам. Однак ринкові нововведення нової редакції Земельного кодексу мали обмежений характер і засвідчували їх незрілість.

З врахуванням же тих якісних змін, які відбулися в характері суспільного виробництва в цілому і, зокрема, в такому його секторі, як аграрний, 25 жовтня 2001 року Верховною Радою України був прийнятий новий, нині діючий, Земельний кодекс. Структурно він складається з 10 розділів: 1) «Загальна частина»; 2) «Землі України»; 3) «Права на землю»; 4) «Набуття і реалізація права на землю»; 5) «Гарантії прав на землю»; 6) «Охорона земель»; 7) «Управління в галузі використання і охорони земель»; 8) «Відповідальність за порушення земельного законодавства»; 9) «Прикінцеві положення»; 10) «Перехідні положення».

Принципово новим є, зокрема, такі положення цього Кодексу:

1) Значно поширено й поглиблено правову базу регулювання земельних відносин. Основними