розглядається як логічне завершення тих організаційно-економічних перетворень, які мали місце в аграрному секторі в минулому, як окрема стадія на шляху утвердження в ньому ринкових відносин. Значна увага приділяється власне питанням правового регулювання земельних відносин.
ІІ Постановка завдання. Розгляд проблем подальшого розвитку виробничих відносин в аграрному секторі економіки України потребує дотримання певних принципів їх дослідження. Стосовно даної роботи основними з них є:
Прийняття будь-якого конкретного законодавчого акту в сфері земельних відносин було продиктовано необхідністю правового розв’язання назрілих практичних проблем в аграрному секторі економіки України на тому чи іншому етапі його розвитку;
Законодавче регламентування земельних відносин потребує якнайповнішого врахування специфіки того чи іншого періоду;
В системі законодавчих актів, прийнятих останнім часом, особливе місце посідає Земельний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року;
Сучасний етап розвитку земельних відносин – перехідний етап на шляху становлення і налагодження механізму ефективного функціонування ринкових відносин в аграрному секторі економіки України.
Така методологічна основа дослідження.
ІІІ Результати. Земельні відносини регулюються відповідними законами і підзаконними актами, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації», «Про оренду землі», «Про плату за землю», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», а також указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва» (1994р.), «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (1995р.), «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (1999р.), «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» (2002р.); постановами Верховної Ради України, зокрема, «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990р., «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992р.; постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) та зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» від 12 жовтня 1995р. №801, «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998р. №2073 і рядом інших. В числі затверджених останнім часом нормативних документів особливе місце посідає Земельний кодекс, прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року. З його прийняттям фактично узаконеним виявився цілий ряд принципово нових положень в області регламентації земельних відносин, зокрема:
А) завершення, в цілому, кодифікаційного процесу в сфері регулювання земельних правовідносин, створення законодавчої бази, адаптованої до основних принципів і норм міжнародного права та права розвинутих країн світу з метою вирішення основних проблем аграрної політики держави;
Б) формування організаційно-правового механізму забезпечення використання, відтворення і охорони земель як матеріально-економічної основи територіальної цілісності України, її суверенітету, національної безпеки, автономно-територіального і адміністративного устрою, функціонування територіальних громад та органів місцевого самоврядування, забезпечення державних і загальнонародних інтересів;
В) створення рівних можливостей для реалізації різних форм права власності на землю, заохочення використання земель юридичними і фізичними особами для необмеженого кола товарного виробництва у сільській та інших галузях господарювання;
Г) законодавче утвердження права на землю будь-яких суб’єктів з наданням пріоритету права власності на землю громадянам для задоволення життєво необхідних потреб, розширення сфери використання земель на титулі права загального землекористування (сервітутних земельних прав), створенням реальних державно-правових засобів для цивілізованого перерозподілу земель шляхом укладення земельно-правових угод на їх відчуження, набуття та придбання на вільному земельному ринку;
Д) стимулювання ефективного використання земель для задоволення інтересів українського народу і держави, створення дійових юридичних засад для реалізації земельних прав юридичних осіб та громадян;
Е) розширення мережі режимів земель для задоволення культових, етнічних, оздоровчих, рекреаційних, лікувальних, туристичних та інших духовних і пізнавальних потреб населення;
Є) запровадження єдиної системи землеустрою України як основи територіального планування, розміщення, функціонування продуктивних сил, мережі розселення у державі та бази для ефективного землекористування, забезпечення якості земель та екологічної безпеки;
Ж) уніфікацію форм і методів державного управління і контролю у сфері використання, відтворення і охорони земель, захисту прав суб’єктів правовідносин, застосування стимулюючих заходів щодо збереження і охорони земель ландшафтів;
З) запровадження системи спеціалізованих земельних судів з розгляду різних категорій земельних справ, захисту інтересів власників земель, землекористувачів, у тому числі орендарів, надання громадянам України та юридичним особам, незалежно від форм власності, юридичних можливостей для захисту земельних прав у міжнародних судових органах;
І) сприяння міжнародному співробітництву в галузі використання, відтворення і охорони земель на підставі міжнародних конвенцій і договорів;
У відповідності з прийнятими законодавчими актами сучасний стан земельних відносин в Україні характеризується наявністю таких тенденцій:
По-перше, неухильне зростання в загальному обсязі сільськогосподарського виробництва питомої ваги продукції, виробленої в підсобних особистих господарствах населення. Свідченням цього є, наприклад, дані табл. 1. Характерним є й таке: а) в агропромисловому комплексі України в цілому існує широка диференціація питомої ваги продукції, виробленої в господарствах вказаного типу, в загальних обсягах виробництва. Так, наприклад, якщо в цілому по країні у господарствах виробляється 59,8% всього об’єму сільськогосподарської продукції, в т.ч. 52,4% від загального об’єму продукції рослинництва і 70,9% - тваринництва, то в Автономній республіці Крим, Запорізькій, Київській, Миколаївській, Полтавській областях ці показники суттєво нижчі за середньостатистичні; в західному регіоні України досягнуто найбільш високих темпів зростання сільськогосподарського виробництва в особистих підсобних господарствах населення. Так, наприклад, на Волині його частка складає порядка 80%, а в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській – близько 90% всього об’єму сільськогосподарського виробництва.
По-друге, відбувається процес становлення фермерських господарств. На сьогоднішній день він характеризується показниками, наведеними в табл. 2 [2,с.264]
По-третє, процес