можуть орендувати земельні ділянки та земельні частини (паї) для ведення сільськогосподарського виробництва на договірних засадах; об’єднання у сільськогосподарські кооперативи фізичних та юридичних осіб на підставі вільного волевиявлення шляхом утворення нової юридичної особи з метою сільськогосподарської діяльності та обслуговування переважно своїх членів;
Формування сільськогосподарської корпорації шляхом об’єднання недержавних сільськогосподарських підприємств будь-якої організаційно-правової форми, утворених у процесі реформування структурних підрозділів, в окремі юридичні особи.
IV Висновки. Незважаючи на прийняття численних законодавчих і нормативних актів, спрямованих на вдосконалення виробничих відносин в аграрному секторі, посилення відповідності їх новим умовам господарювання, в економічній літературі визнається, що «...чинне законодавство України у сфері регулювання земельних відносин ще не повною мірою орієнтоване на забезпечення високого рівня землекористування.., недостатньо ефективним є й економічний механізм впливу на характер та інтенсивність використання...земель» [1,с. 16]. З врахуванням вищесказаного , земельне законодавство, на наш погляд, повинно вдосконалюватись у напрямі:
Юридичного закріплення прав власності на землю за землевласниками і землекористувачами, що забезпечить раціональне й ефективне використання земельних ресурсів;
Формування прозорого державного регулювання ринку землі та його інфраструктури (державна система реєстрації прав на земельні ділянки, їх оцінка з врахуванням цільового використання землі, обмежень її використання та іншого, що включає можливості спекуляції землею);
Удосконалення системи розрахунків за землекористування і формування законодавчої бази обігу земельних ділянок;
Створення юридичних та економічних умов розширення застави земельних ділянок для сільськогосподарських товаровиробників і системи кредитних установ.
Список використаної літератури:
Кулаковський Ю.П. Особливості реформування земельних відносин у населених пунктах. – Економіка АПК – 2004 - №2
Михасюк Р.І. Державне регулювання економіки. – К.: Атіка, 2000.