до 2 одиниць. Таким чином, щоб продати 3 одиниці, фірма повинна понизити ціну з 152 до 142 дол. Отримуємий в результаті граничний доход буде дорівнювати тільки 122 дол. – збільшення на 142 дол. валового доходу за рахунок продаж третьої одиниці за вирахуванням 10 дол. із цін перших двох одиниць продукції. Саме тому, це являється причиною, яка пояснює значення граничного доходу в колонці 4 таблиці 1 нижче ціни продукції в колонці 2 для всіх рівнів виробництва, за виключенням першого. Так як граничний доход - це приріст валового доходу, пов’язаний з кожною додатковою одиницею продукції, спадні значення граничного доходу означають, що валовий доход буде зростати все помалішими темпами, як це показано в колонці 3, таблиці 1 (по ціні 142 дол. фірма може продати більше продукції, тобто, 4 одиниці, ніж по ціні 132 дол., тобто 3 одиниці).
2. Той, що диктує ціну. Друга особливість спадної кривої попиту монополіста: там, де кожен об’єм виробництва пов’язаний з деякою особливою ціною, монополіст неодмінно опреділює ціну, вирішуючи який об’єм продукції випустити. Монополіст одночасно вибирає і ціну і об’єм виробництва. В колонках 1 і 2 таблиці 1 відображено, що монополіст може продати тільки об’єм продукції в 1 одиницю по ціні 162 дол., тільки об’єм продукції в 2 одиниці по ціні 152 дол. за штуку і т.д.
Проте, це ще не означає що монополіст “вільний” від ринкових сил у встановленні ціни і що покупець знаходиться повністю під владою монополіста. Згідно із спадною кривою попиту монополіст не зможе продати більший об’єм продукції по високій ціні.
3. Цінова еластичність. Згідно із попередніми темами, коли попит еластичний, зменшення ціни буде збільшувати валовий доход (сукупну виручку), а коли попит нееластичний, падіння ціни зменшить валовий доход.
Отже, монополіст ніколи не вибере таку комбінацію ціна – кількість, при якій валовий доход (сукупна виручка) зменшиться (граничний доход буде від’ємним). Перед монополістом тепер стоїть питання: яку певну комбінацію ціни і кількості вибрати? Цей вибір залежить не тільки від попиту і даних про граничний доход, але також і від витрат.
3. Колонки 5, 6, 7 таблиці 1 відображають дані про витрати монополіста.
Прагнучий до прибутку монополіст використовує ту ж логіку, що і прагнучий до прибутку конкурент. Він буде виробляти кожну наступну одиницю до тих пір, поки реалізація забезпечуватиме більший приріст валового доходу, ніж збільшення валових витрат. Тобто, фірма буде нарощувати виробництво продукції до такого об’єму, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.
Порівняння колонок 4 і 7 таблиці 1 показує, що максимізуючий прибуток випуск складає 5 одиниць; п’ятий виріб буде останньою одиницею продукції, граничний доход якої переважає її граничні витрати. Отже монополіст призначить ціну в 122 дол., так як по вищій ціні він дану кількість продукції не продасть.
Колонки 2 і 5 таблиці 1 показують, що при 5 одиницях продукції ціна продукту – 122 дол. – переважає середні валові витрати – 94 дол. Економічний прибуток складає 28 дол. на одиницю продукції; тоді валовий економічний прибуток складе 140 дол. (5*28). Також порівнюючи колонки 3 і 6 можна прийти висновку, що монополіст на правильному шляху, так як при 5 одиницях продукції валовий доход не просто переважає валові витрати, а саме при 5 одиницях монополіст отримає максимальний економічний прибуток.
Сукупна виручка (СВ) монополіста визначається за такою ж формулою, як і для конкурентної фірми, а саме СВ=Ц*К, де Ц- ціна, К – кількість, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту. Виручка буде визначатися за формулою:
СВ = а * К – б * К2
Тоді середня і гранична виручка складає:
Середня виручка = а – б * К = Ц,
Гранична виручка = а – 2 * б * К
4. 1. Ціна, об’єм виробництва і розподіл ресурсів - монополіст вважає, що продавати менший об’єм продукції і призначати вищу ціну вигідніше, ніж зробив би це конкуруючий товаровиробник, тому що різниця між КП і ДП менш важлива в умовах чистої монополії, ніж в умовах чистої конкуренції. При чистій конкуренції входження чи вихід гарантує, що економічні прибутки будуть нульовими в довготерміновому періоді. Але при чистій монополії бар’єри перешкоджують ліквідації в ході конкуренції економічних прибутків новими фірмами.
Максимізуючий прибуток об’єм виробництва монополіста має своїм результатом недорозподіл ресурсів; монополіст вважає вигіднішим обмежити випуск і, відповідно, використовувати менше ресурсів.
2. Витрати, які несе монополіст на одиницю продукції, можуть бути або більшими, або меншими, ніж витрати з якими зустрічається фірма в умовах чистої конкуренції.
Тому, слід розглянути декілька міркувань:
Ефект масштабу: фірма повинна бути великою, по відношенню до ринку, з метою того, щоб ефективно виробляти продукцію (при низьких витратах на одиницю продукції). Тобто у монополій є можливості виробляти дешевшу продукцію за рахунок того, що монопольна фірма має більші площі і може ефективніше розподіляти ресурси.
Х-неефективність – має місце тоді, коли фактичні витрати фірми для любого об’єму виробництва більші, ніж мінімально можливі витрати (фірма може стати в’ялою, менеджери можуть розслабитися або працювати собі в кишеню, і т.д.). В той час, коли при чистій конкуренції зі сторони конкурентів постійно існує давка, фірма не може розслабитись.
Витрати, пов’язані із збереженням монополії: ще одна причина, яка може викликати більші витрати і більшу втрату ефективності. Фірма може піти на великі витрати з метою збереження монопольної влади (теле