При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2—4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5— 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі.

Ефективність капітальних вкладень знижується в умовах низького рівня спеціалізації і концентрації виробництва. В спеціалізованих господарствах ефективно використовується спеціальна техніка, виробничі приміщення, дороге обладнання. Тут, як правило, є широкі можливості для впровадження індустріальних технологій, комплексної механізації і автоматизації виробництва.

4. Основні спрямування інвестицій в сільському господарстві

У виробничій сфері інвестиційний процес повинен бути направлений передусім на розвиток виробничої інфраструктури. В цілях повного забезпечення потреб господарств в об'єктах ремонту і зберігання техніки, зберігання продукції, а також на будівництво доріг внутрішньогосподарчого призначення потрібні значні розміри капітальних вкладень.

На процес зниження інвестиційної активності в сільському господарстві в умовах переходу до ринкових відносин зробили вплив наступні причини:

загальна нестабільність економічної і політичної ситуації, невпевненість в доцільності довгострокових вкладень;

знецінення інвестиційних накопичень, у тому числі знецінення амортизаційних накопичень підприємств;

скорочення загального об'єму кредитних ресурсів в економіці країни;

висока потреба в короткострокових позиках у підприємств, що виявилися у важкому положенні в ринкових умовах;

відсутність стимулів і механізмів для інвестування в створенні виробництва в агропромисловому комплексі.

Одним з пріоритетних напрямів використання капітальних вкладень є перш за все подальше нарощування потужностей по переробці сільськогосподарської продукції безпосередньо в місцях її виробництва.

Структурна перебудова сільського господарства пред'являє вимоги до інвестиційної політики в області створення фермерських господарств, житлового будівництва і у зв'язку з цим розвитку невиробничої інфраструктури на селі.

В агропромисловому комплексі необхідно створити таку систему стимулів і пільг, яка забезпечувала б привабливість інвестицій, як безпосередньо в сільське господарство, так і в інші сфери АПК.

Для активізації інвестиційної діяльності потрібно ширше використовувати такі важелі, як:

стимулююче оподаткування;

безвідплатні дотації на створення крупних об'єктів інфраструктури і природоохорони;

фінансові стимули;

безпроцентні позики, що надаються інвестором;

пільгові режими виплати боргів і позик в банках; ** випуск облігацій для створення фінансових ресурсів по найважливіших напрямах інвестицій.

При цьому повинні здійснюватися принципи:

1-й принцип — послідовна децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;

2-й принцип — підвищення частки внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування інвестиційних проектів;

3-й принцип — державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при зміні безповоротного бюджетного фінансування на конкурсне кредитування на зворотній і платній основі;

4-й принцип — розширення гарантії сумісного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

5-й принцип — збереження бюджетного фінансування переважно для соціально значущих об'єктів, що мають некомерційний (неприбутковий) характер із власними джерелами фінансування;

6-й принцип — розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення суворо відповідно до державних цільових програм.

5. Інвестиційна криза в АПК з 90-тих років

За економічним змістом ця криза — елемент та прямий результат системно-фінансової кризи аграрно-промислової сфери. Основні його складові:

відсутність необхідних і достатніх накопичень у переважної більшості підприємств АПК (криза накопичень);

наявність значних інвестиційних ризиків, перешкоджаючих трансформації потенційно можливих накопичень в інвестиції (криза довіри).

Чинники, що викликали погіршення інвестиційного клімату в АПК:

1) зменшення припливу фінансових ресурсів у галузі АПК (падіння виручки від реалізації продукції) внаслідок скорочення платоспроможного попиту населення на продовольство;

2) додаткове зниження прибутків вітчизняних виробників через необґрунтовано високу частку імпортного продовольства на внутрішньому українському ринку (звуження ринку збуту);

3) проведення в стислі терміни корінної перебудови всієї системи бюджетних відносин, відмова від державної підтримки сільського господарства без адекватної компенсації фінансових втрат виробникам продовольства (запланований до державного бюджету обсяг підтримки сільського господарства склав з врахуванням інфляції 7% до рівня 1991 р., тобто знизився більш ніж в 12 раз);

4) збереження монополізованої структури промислового сектора вітчизняного АПК і відсутність ринкових механізмів, регулюючих цінові взаємини сільськогосподарських, переробних, торгово-закупівельних і ресурсоощадних підприємств. В результаті зріс ціновий паритет і погіршилися фінансово-вартісні пропорції міжгалузевого обміну, сформувався дисбаланс між прибутками і витратами;

5) незавершеність процесів земельної реформи і інституційних перетворень в сільському господарстві і в суміжних галузях АПК. Внутрішня структура управління і система організаційно-технологічної взаємодії не наведена у відповідність в ході реформ.

Нинішнє положення сільськогосподарських підприємств на ринку інвестицій характеризується:

їхньою неготовністю до ефективного освоєння засобів;

неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал в підприємства внаслідок високих ризиків, пов'язаних з незахищеністю права власності, з великою вірогідністю неповернення засобів через погане управління.

Сфера АПК приваблива для іноземних інвесторів, оскільки:

потенційно висока привабливість харчової і переробляючої промисловості;

стабільний ринок збуту;

швидка окупність вкладень;

місцеві органи влади зацікавлені в розвитку галузей АПК.

Інвестиційні процеси в АПК мають наступні складнощі:

1) наявність кризових чинників загального макроекономічного характеру;

2) нестабільність економічних процесів в перехідній економіці;

3) відсутність належних політичних і економічних гарантій іноземних інвестицій;

4) більш висока ефективність вкладень капіталу у фінансовий сектор вітчизняної економіки;

5) вкрай заплутана і агресивна податкова система;

6) оскільки в розвинених країнах має місце перевиробництво основних видів продовольства, то вони охоче підтримують і стимулюють експорт готової продукції до України, ніж притока іноземних капіталів.

Основним підсумком кризи в АПК є деградація матеріально-технічної бази його галузей, що представляє реальну загрозу продовольчої безпеки Росії. Технічна оснащеність сільського господарства знизилася до 40—60% до рівня нормативної потреби;