Порядок фінансування і кредитування капітальних вкладень
Порядок фінансування і кредитування капітальних вкладень
Відтворення основних фондів за рахунок капітальних вкладень
фінансується з різноманітних джерел.
Фінансування капітальних вкладень — це забезпечення фінансо-
вими ресурсами витрат щодо відтворення основних фондів.
Джерела фінансування капітальних вкладень формуються двома
методами: безповоротним (метод фінансування) і поворотним (ме-
тод кредитування).
Безповоротний метод фінансування передбачає надання інвесто-
рам фінансових ресурсів на капітальні вкладення в порядку прямого
їх виділення та без наступного повернення. У такому порядку вико-
ристовуються бюджетні асигнування, кошти спеціальних позабюд-
жетних фондів, власні й залучені кошти інвесторів.
Поворотний метод забезпечення капітальних вкладень ресурса-
ми передбачає надання інвестору кредитів у тимчасове користуван-
ня на чітко визначений термін за плату і умов повернення та цільо-
вого використання. Кредитування підприємств на капітальні вкла-
дення більш повно відповідає умовам переходу до ринку. Воно має
стимулювати підприємства до підвищення ефективності капітальних
вкладень, здійснюваних за рахунок кредитів банку.
Фінансування і кредитування капітальних вкладень має здійсню-
ватися через установи банків. У цьому зв’язку у відповідних банках
необхідно концентрувати кошти, що виділяються на фінансування
капітальних вкладень. Кошти бюджетів, позабюджетних фондів, а
також довгостроковий кредит, що виділяються на фінансування ка-
пітальних вкладень, обліковуються в банках на окремих рахунках.
Власні кошти інвесторів, призначені на фінансування капіталь-
них вкладень, зберігаються, як правило, на основних поточних ра-
хунках підприємств. Водночас на прохання підприємств на до-
говірній основі і за відповідну плату банки можуть відкривати їм ок-
ремі рахунки для обліку надходжень та використання власних кош-
тів, призначених для фінансування капітальних вкладень. Розмежу-
вання у інвесторів власних коштів, що виділяються на фінансування
капітальних вкладень на окремому рахунку, здійснюється і при
змішаному фінансуванні, тобто якщо поряд з бюджетними асигну-
ваннями використовуються відповідні кошти інвесторів.
Кошти, що призначені для фінансування капітальних вкладень та
обліковані на відповідних рахунках в установах банків, використо-
вуються за цільовим призначенням. Бюджетні асигнування і кошти
позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування державних
централізованих капітальних вкладень, витрачаються на оплату ви-
конуваних обсягів цих капітальних вкладень під контролем відпо-
відного органу і банку.
Власні кошти інвесторів, що призначені для фінансування капі-
тальних вкладень, витрачаються під контролем інвестора на оплату
розрахункових документів за виконані проектні, будівельно-мон-
тажні й інші роботи, поставлене устаткування й фінансування ін-
ших витрат, що належать до будівництва. Установи банків в обо-
в’язковому порядку не контролюють цільове використання власних
коштів інвестора на капітальні вкладення. Проте на прохання інвес-
тора на договірних засадах і за окрему плату банки можуть здійсню-
вати такий контроль.
У разі фінансування державних централізованих капітальних
вкладень за рахунок бюджетних асигнувань і власних коштів інвес-
торів крім розмежування їх обліку в банку існують особливості їх
використання. У цьому разі спочатку витрачаються власні кошти, а
потім бюджетні асигнування.
Довгостроковий кредит підприємствам і організаціям незалежно
від їх форм власності може надаватися на технічне переозброєння,
реконструкцію і розширення виробництва, нове будівництво об’єк-
тів виробничого і невиробничого призначення, придбання устатку-
вання, що не входить у кошториси будівництва.
Позики підприємств видаються банками на підставі кредитного
договору, в якому обумовлюються розмір кредиту, що видається,
термін і порядок його використання та повернення, процентні став-
ки за користування кредитом, обов’язки і майнова відповідальність
сторін, а також форми забезпечення обов’язків. Довгострокове кре-
дитування оформляється банком на підставі поданих позичальни-
ком документів, перелік яких визначається кредитним договором,
який діє протягом періоду користування кредитом.
Потреба в довгостроковому кредиті визначається або повною
вартістю витрат по об’єкту (заходу), якщо кредит є єдиним джере-
лом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власних
коштів позичальника, що спрямовуються на цей об’єкт.
Довгостроковий кредит видається банками тільки кредитоспро-
можним позичальникам, що можуть повернути його у встановлені
строки і сплатити відсотки за користування ним. Кредитоспромож-
ність позичальника оцінюється банком до підписання кредитного
договору на основі аналізу його фінансового стану та ефективності
заходу, що кредитується.
Кредит, що видається, використовується на оплату поставлених
на будівництво машин та устаткування, будівельних конструкцій,
деталей, блоків і матеріалів, а також виконуваних будівельно-мон-
тажних, проектних та інших робіт.
Погашення кредиту починається, як правило, з наступного квар-
талу після введення в експлуатацію кредитованого об’єкта, що кре-
дитується, за рахунок власних обігових коштів позичальника.
Підприємство, яке бажає отримати довгостроковий кредит за ра-
хунок ресурсів Національного банку України, розробляє відповідну
цільову програму, затверджує її у відповідному міністерстві, складає
календарний план робіт з цієї програми, кошторис витрат і подає до
комерційного банку, що обслуговує його, заявку на довгостроковий
кредит з обґрунтуванням потреби в ньому й ефективності наміченої
програми.
Після вивчення поданої підприємством заявки і відповідних до-
кументів до неї, вирішення питання з Національним банком про кре-
дитні ресурси комерційний банк визначає можливість видачі креди-
ту позичальнику.
Довгостроковий кредит видається позичальнику тільки на мету,
передбачену його кредитною заявою, і в межах коштів, перерахова-
них комерційному банку Національним банком для цільового кре-
дитування.
Контроль за цільовим використанням кредиту комерційними
банками здійснює Національний банк і його регіональні управлін-
ня, а за цільовим використанням кредиту позичальниками — ко-
мерційні банки. У разі виявлення фактів нецільового використання
кредиту Національний банк (регіональні управління Національно-
го банку) стягує з комерційного банку штраф у розмірі 5 % суми
кредиту, використаного не за призначенням.