§ 1. Історія виникнення колективних договорів і етапи їх розвитку в Україні

Виникнення колективних договорів у всіх країнах тісно пов'язане з економічними і соціальними наслідками подій, що мали місце наприкінці XIX та на початку XX ст. Прискорений розвиток капіталістичного способу виробництва, розподіл праці - все це відбилося на традиційних відносинах між трудящими і підприємцями і змусило трудящих шукати захисту шляхом створення організацій, які були б спроможними захистити їх інтереси. Такими організаціями стали об'єднання за професією — професійні спілки, мета створення яких була різною: для забезпечення зайнятості членів спілки, для створення спеціальних товариств взаємодопомоги, які б надавали допомогу при втраті роботи, в разі хвороби, при настанні старості, для регулювання умов праці.

Створення профспілок мало своєю метою два завдання: допомогти працівнику не наодинці, а спільними зусиллями, разом з іншими працівниками бути спроможним конкурувати з підприємцями і усунути конкуренцію між самими працівниками при встановленні індивідуальних умов праці. Тому створення професійних спілок зустріло шалений опір з боку підприємців, які або відмовлялися вести переговори зі створюваними організаціями трудящих або погоджувались обговорювати питання з працівниками про умови праці тільки на індивідуальній основі.

Опір підприємців веденню колективних переговорів з трудящими підкріплювався державною політикою. У світі немає країни, де б не приймались спеціальні обмеження щодо діяльності профспілок, спрямовані на втручання в сферу їх діяльності та послаблення їх впливу, на недопущення колективних переговорів.

Але вже на початку XX ст. і особливо після закінчення першої світової війни ставлення урядів держав щодо колективних переговорів почало змінюватись: спочатку до повільної згоди на дозвіл проведення колективних переговорів, а далі — до адекватного сприяння таким переговорам. У середині 30-х років XX ст. Міжнародне Бюро Праці в своїй доповіді про колективні угоди відзначало зростаючу важливість колективних угод

>>>127>>>

як елемента соціально-економічної структури сучасного індивідуального суспільства. Рух за регулювання умов праці шляхом ведення колективних переговорів значно зріс після першої світової війни, і в багатьох країнах колективні угоди є зараз визнаним методом встановлення умов праці.

Термін «колективні договори» в цей час був вже досить відомим. Вперше він був застосований подружжям Беатрисою та Сіднеєм Уебб в 1891 р. в їх науковій праці «Кооперативний рух у Великобританії».

Колективні договори не становлять єдиного метода встановлення умов праці чи регулювання трудових відносин. Навіть там, де колективно-договірний метод має переважне застосування, існують й інші методи: індивідуальні переговори між трудящими і підприємцями, нормативне регулювання з боку держави або якоюсь третьою стороною, встановлення розміру заробітної плати та умов праці в односторонньому порядку підприємцем тощо.

На сучасному етапі розвитку трудове законодавство багатьох країн допускає боротьбу трудящих та їх страйки з метою поліпшення умов праці саме в ході колективних переговорів і укладення колективних договорів. Потенційно можлива або реально здійснювана боротьба трудящих і профспілок становить характерну рису сучасних колективних договорів.

Відповідно колективний договір можна визначити як конкретний результат боротьби трудящих та їх профспілок з підприємцями, який фіксується залежно від співвідношення сил при колективних переговорах у вигляді загальних положень про умови праці та соціальні права.

Необхідними умовами укладення колективного договору мають бути:

- вільні, без державного втручання, колективні переговори незалежних від монополій представників трудящих, тобто можливість застосувати колективно-договірну боротьбу аж до страйків;

- вільне, без державного регулювання, закріплення в колективній угоді умов праці і соціальних прав, що досягнуті внаслідок співвідношення сил, які склалися між трудящими і підприємцями.

Основною метою колективного договору є поліпшення умов праці, розширення соціальних прав трудящих та їх профспілок.

>>>128>>>

Ведучи боротьбу за досягнення основної мети, трудящі і профспілки застосовують як наступальну, так і оборонну тактику. Наступальна тактика проявляється в тому, що вони виступають ініціаторами укладення нових і переукладення старих колективних договорів. До цього їх примушують погіршення умов праці і життя, безробіття, посилення експлуатації, постійна інфляція і зростання вартості «споживчого кошика».

Тактику оборони трудящі та їх профспілки застосовують у відповідь на довільні санкції підприємців або як реакцію на урядові соціальні заходи.

Таким чином, колективні договори сприяють підвищенню життєвого рівня трудящих мас. Але в оцінці колективних договорів необхідний різносторонній підхід. Слід акцентувати увагу на їх реальному значенні, оскільки вони виступають не тільки як засіб соціально-економічної боротьби, а й як тормоз цієї боротьби, обмежуючи її або навіть підкоряючи інтересам підприємців.

В принципі підприємці завжди проти колективних договорів. Тільки під тиском трудящих та їх профспілок вони змушені їх укладати, намагаючись при цьому пристосувати їх до своїх інтересів.

Одночасно, слід відзначити і двоякість колективних договорів, бо саме за їх допомогою не тільки завойовуються соціально-економічні вигоди для трудящих, а й обмежується економічна влада підприємця. Але й підприємці одержали певні вигоди від укладення колективних договорів. Стабілізується виробничий процес, збільшуються прибутки. Тому укладення колективного договору можна розглядати як досягнення соціального перемир'я на певний строк в боротьбі, що триває. Укладення колективного договору не становить досягнення миру, бо виробничі та життєві умови постійно змінюються. Це ставить перед трудящими і профспілками завдання вимагати встановлення відповідних умов праці і життя.

Колективний договір не скрізь був однаковим і мав одне і те ж походження. Іноді саме підприємці намагались впровадити його, щоб змінити тарифи, нав'язані профспілками, які, незважаючи на протидію підприємців, примусили прийняти загальну фіксацію заробітної плати.

В усіх випадках при проведенні колективних переговорів важливе значення має страйк або можливість його проведення.

>>>129>>>

Для трудящих та їх представницьких організацій завжди повинна існувати можливість страйку,