Колективний договір є і надалі залишається основним документом локальної дії на підприємствах. Укладення колективного договору значною мірою сприяє регулюванню виробничих і трудових відносин, підвищенню ефективності виробництва та зміцненню дисципліни, поліпшенню умов та охорони праці, посиленню соціального захисту трудящих та їх сімей, пом'якшує соціально-економічну напругу в умовах переходу до ринку.

Вперше колективні договори в Російській імперії були укладені металістами Харкова в ході тривалої боротьби робітничого класу за свої права.

З жовтневим переворотом 1917 р. колективні договори не тільки не втратили свого значення, а й набули поширення. З часу виникнення колективний договір пройшов цілий етап свого розвитку. 2 липня 1918 р. був опублікований декрет РНК Росії «Про порядок затвердження колективних договорів (тарифів)», яким встановлювались ставки заробітної плати і умови праці. Декрет поширювався на всі колективні договори, що визначали оплату праці в усіх видах і формах. Встановлювалось коло питань, які повинні були регулюватися колективним договором, а саме: прийняття на роботу і звільнення працівників, нормування робочого часу, оплата праці, правила користування квартирами, їдальнями, спецодягом, умови навчання тощо. Колективний договір укладався між спілкою працюючих і відповідно спілкою чи товариством підприємців, підлягав реєстрації і затвердженню Народним комісаріатом праці чи його місцевими органами.

Громадянська війна викликала зміни в регулюванні умов праці. Політика «воєнного комунізму» встановила систему централізованого регулювання всього виробництва: умови і порядок оплати праці, її нормування тощо. Укладення колективних договорів було припинено.

З переходом до нової економічної політики починається другий період в історії розвитку колективних договорів. 2 грудня 1922 р. сесія ВУЦВК прийняла Кодекс законів про працю,

>>>130>>>

глава четверта якого присвячена колективному договору. Кодекс вміщував визначення поняття колективного договору як угоди, що укладається професійною спілкою як представником працюючих, з одного боку, і наймачем — з другого. Цією угодою встановлювались умови праці та найму для окремих підприємств, установ, організацій, господарств чи групи таких і визначався зміст майбутніх особистих (трудових) договорів найму.

Із зміцненням державного сектора народного господарства сфера застосування колективного договору поступово звужувалась. Зменшувалось значення його тарифної частини, оскільки ці питання стали вирішуватись в централізованому порядку. Тому 23 червня 1933 р. була прийнята постанова ЦВК і РНК СРСР та ВЦРПС «Про об'єднання Народного Комісаріату Праці Союзу РСР з Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок». Постановою від 10 вересня 1933 р. «Про порядок злиття НКП СРСР і ВЦРПС» профспілкам було передано деякі функції, що до цього відносились до компетенції органів державного управління. Внаслідок цих заходів укладення колективних договорів припинилось взагалі, і до 1947 р. вони не укладались.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни за пропозицією ВЦРПС Рада Міністрів СРСР 4 лютого 1947 р. прийняла постанову «Про укладення колективних договорів на підприємствах». Цією постановою відновлювалась практика укладення колективних договорів на підприємствах, організаціях, радгоспах, МТС. Ці договори не носили нормативного характеру, а були господарсько-політичними угодами, що не створювали джерела трудового права.

У вересні 1965 р. в Радянському Союзі було розпочато проведення господарської реформи, що викликало вжиття заходів щодо підвищення ролі і значення колективних договорів. Було прийнято низку постанов, внесено зміни до КЗпП, спрямовані на урегулювання порядку укладення колективних договорів, визначення його змісту. За колективним договором було визнано нормативний характер.

Наш вітчизняний досвід регулювання суспільно-трудових відносин свідчить, що чисельні проблеми економічного і суспільного життя можна вирішувати ефективніше, швидше і краще, якщо зорієнтувати сили суспільства не на конфронтацію, а на об'єднання зусиль і творче співробітництво. Ацже спільна мета полягає у досягненні соціальної згоди і прогресу. Конк-

>>>131>>>

ретною формою такого співробітництва між роботодавцями і найманими працівниками як системи соціального партнерства має стати проведення переговорів і укладення колективних угод і колективних договорів. Тому важливою подією в Україні стало прийняття 1 липня 1993 р. Закону України «Про колективні договори і угоди»

Значення цього Закону полягає в тому, що він вперше передбачив проведення переговорів між сторонами колективних договорів і колективних угод, урегулював укладення колективних угод на трьох рівнях: державному, галузевому та регіональному. Якщо правове регулювання і практика укладення колективних договорів була досить поширеною, то колективні угоди в їх сучасному вигляді та всіх видів раніше не передбачалися і не укладалися. Існувала практика командно-адміністративної системи розсилати директивні листи міністерств і відомств за погодженням з відповідними об'єднаннями професійних спілок, в яких фактично давався примірний колективний договір.

Лише наприкінці 1992 р. Декретом Кабінету Міністрів України «Про оплату праці» передбачалось укладення тарифних угод з питань оплати праці та найбільш загальних соціальних гарантій. З прийняттям Закону «Про колективні договори і угоди» колективними угодами охоплюється більш широкий спектр виробничих, трудових та соціально-економічних відносин. Нормативна сутність колективних угод полягає в тому, що держава в певних межах надає їх сторонам право у встановленому порядку створювати локальні норми права. Характерним для цих норм є те, що вони мають обмежену рамками даної угоди сферу застосування.

Внаслідок упорядкування правового регулювання колективних договорів і угод виникла певна система норм, які регулюють трудові та соціально-економічні відносини між власником або уповноваженим ним органом та найманими працівниками. Законодавство встановлює найнижчі, мінімальні гарантії для найманих працівників на території всієї держави.

Колективні угоди укладаються з тим, щоб допомогти трудовим колективам визначитись при укладенні колективних договорів. Відповідно колективний договір є результатом процесу прийняття рішень між власником або уповноваженим ним органом і представницьким