Відносини власності

1. Власність як економічна категорія

2. Структура власності

3. Еволюція форм власності

1. Власність як економічна категорія

Сутність власності. Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена.

Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. Власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини. Поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже, власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження-привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, і навпаки. Коли ж продукт праці безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

Суб'єкти та об'єкти власності. Відносини власності виникають лише за наявності принаймні двох суб'єктів.

Власність як відносини відчуження-присвоєння може бути відсутнім в суспільному виробництві. Це можливе, коли всі члени суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт. Так велося в прадавній первісній общині, де обмежені матеріальних благ розподілялись рівномірно між членами. Так може трапитись і тоді, коли цивілізація сягне рівня наддостатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення. До речі, К. Маркс убачав протиставленість епохи комунізму світові приватної власності у протилежності між наявністю власності та її відсутністю.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб'єктами та об'єктами.

Суб'єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження-привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства тощо.

Об'єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, то першість належить відносинам щодо присвоєння виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами; 5) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

Економічний зміст і юридична форма власності. З аналізу цих ознак випливає, що категорію власності необхідно розглядати з двох боків: економічного змісту та юридичної форми. Економічний зміст власності, як уже зазначалося, полягає у відособленому присвоєнні результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально-економічні відносини між людьми.

Як відомо, людське суспільство, організовується в різні форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини між людьми, у тому числі й економічні. Таке регулювання здійснюється законодавчими актами. Власність теж регулюється юридичними актами держави. Тому відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується в дії трьох атрибутів або функцій права власності: права володіння, права розпорядження і права користування.

Володіння визначають як категорію, що характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту.

Розпорядження – це здійснюване самим власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття управлінських рішень щодо функціонування і реалізації об'єкта власності.

Користування означає процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності.

2. Структура власності

Типи власності. Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють або можуть діяти в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: перший – трудова, неекстуатоторська і другий – експлуататорська власність. Тип власності характеризує спосіб поєднання робочої сили і