Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропозиції товарів на ринку. В даному випадку він уже виступає як торговець.

З розвитком товарно-грошових відносин товарний обмін поступово перетворюється в систему регулярної торгівлі. В торгівлі з'являються особи, які спеціалізуються на торговельних операціях, – купці. Вони не виробляють товари, а продають їх, проте і вони є суб'єктами товарних відносин.

На певному етапі розвитку товарного виробництва його безпосереднім суб'єктом стає наймана робоча сила.

Суб'єктом товарних відносин виступає покупець, той, хто купує вироблені товари. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку. А взагалі покупцем – суб'єктом товарних відносин – є будь-яка фізична чи юридична особа, що має гроші і купує товар.

Товарна форма продукту. Товарні відносини між економічними агентами спеціалізованого виробництва об'єктивно матеріалізуються в продукті виробництва, надаючи їм товарної форми. Товаром є не будь-який продукт виробництва, а той, що спеціально виробляється для відчуження його на ринку за гроші.

3. Товар і його властивості

Властивості товару та його суперечності. В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар.

Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки – грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.

Товар – це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Товаром можуть бути і такі блага чи ресурси, які не є результатом виробництва (земля, корисні копалини, інші продукти природи).

Кожен товар має кілька властивостей. За К. Марксом, називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість – відносну рідкість.

Термін «споживна вартість» є ідентичним поняттю «корисність». Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару — це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря.

Наступна властивість товару – це його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Таким чином, товар як продукт виробництва являє собою єдність трьох основних властивостей: корисності, відносної рідкісності і вартості. Ці властивості є спільними для всіх товарів, що виробляються.

Вартість і ціна: альтернативні теорії. Існує три теорії вартості, які є найбільш поширеними в економічній науці: теорія трудової вартості, суб'єктивно-психологічної і неокласичної теорія вартості.

Теорія трудової вартості. Її основоположниками є такі всесвітньо відомі вчені-теоретики, як А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс.

Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає наявність чогось якісно загального, єдиного. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх.

Порівнянними товари стають тому, що всі вони – продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, його мозку, м'язів, нервів, волі і т. д.

Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом, тобто, часом, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва.

Суб'єктивно-психологічна теорія вартості. Основоположники К. Менгер, В. Джевонс, Л, Вальрас, В. Парето. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності.

Теоретичні проблеми граничної корисності були розглянуті в темі 2. Там ми доводили дію закону спадної граничної корисності. Представники суб'єктивно-психологічної теорії вважали, що «...цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Більшість сучасних економістів не поділяє суб'єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов'язково враховує ту величину корисності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.

Неокласична теорія вартості. Найбільш прийнятною теорією вартості (і найбільш детально опрацьованою) слід вважати розробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон.

А. Маршалл не тільки сприймає термін «вартість», а й намагається збагатити його новими здобутками теорії. Він розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів. При цьому в короткому періоді досить важко визначити, що більше впливає на ринкову вартість – витрати виробництва чи корисність товарів. Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість.

Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару – це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті.