Економічний прибуток 48 000

Економісти вважають витратами всі платежі – явні та неявні, – які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

До економічних витрат належать нормальний прибуток – мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання заробітної плати.

Виходячи з викладеного вище дамо кількісне визначення витрат виробництва, або економічних витрат. Економічні витрати – це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Миттєвий період як проміжок часу настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. Довгостроковий період – це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) – це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. До них належать орендна плата, амортизація основного капіталу, опалення, освітлення, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (3В) – це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, ін.

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ), або які ще називають сукупні або загальні. За означенням завжди ВВ = ПВ + 3В.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються.

Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів (табл. 1).

Таблиця 1.

Динаміка витрат виробництва в короткостроковому періоді

Кількість

продукції | Витрати виробництва

Постійні | Змінні | Сукупні | Середні

Граничні | Постійні | Змінні | Сукупні

0 | 100 | 0 | 100 | - | - | - | -

15 | 100 | 10 | 110 | 0,67 | 6,67 | 0,67 | 7,34

34 | 100 | 20 | 120 | 0,53 | 2,94 | 0,59 | 3,53

48 | 100 | 30 | 130 | 0,71 | 2,08 | 0,62 | 2,71

60 | 100 | 40 | 140 | 0,83 | 1,67 | 0,67 | 2,33

62 | 100 | 50 | 150 | 5,00 | 1,61 | 0,81 | 2,42

Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією "граничні витрати", тобто ті витрати, які додатково необхідні для виробництва кожної нової додаткової одиниці продукції. Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманням сукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і, по-друге, діленням цієї різниці на зрослу кількість одиниць продукту.

Закон спадної віддачі. Зміна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цю залежність відбиває категорія "граничний продукт", тобто продукт, отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу. Наприклад, граничний продукт праці – це додаткова продукція, яку випускає підприємство при найманні ще одного робітника. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі. Останній виражається в тому, що поки додаткова величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, залишається меншою, ніж середні величини цих витрат, показник середніх витрат зменшується. Навпаки, якщо гранична величина, приєднувана до суми загальних або змінних витрат, виявляється більшою за середні сукупні витрати, середні витрати мають зростати. Отже, середні витрати можуть знижуватись лише тоді, коли граничні витрати нижчі за них, а підвищуватись – лише тоді, коли граничні витрати вищі.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв'язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні первинної ланки (підприємства) виражається за допомогою широковживаної в науці і господарській практиці економічної категорії, як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі. Собівартість – це грошове вираження витрат господарського суб'єкта на виробництво