собою загальну виручку підприємства за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів. Економічний прибуток – це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати підприємства, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб'єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим, прибутком, який може бути або позитивним, або негативним (збиток).
Постають питання, коли і за яких умов з'являється цей залишок і хто й чому його привласнює?
Неокласична економічна школа стверджує, що економічний прибуток належить підприємцеві. Підприємець і тільки він є єдиним претендентом на цей надлишок. Економічний прибуток притаманний динамічній економіці. Він пов'язаний з інноваційною діяльністю і є винагородою за ризик, за можливі втрати в умовах ринкової невизначеності. Він може виникнути також у результаті монополізації економічної влади і створення відповідних умов на свою користь по передбаченню економічної ситуації.
У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверх витрат.
Згідно з марксистською теорією прибуток є перетвореною формою існування додаткової вартості, яка створюється додатково працею у сфері виробничої діяльності й існує в різних формах як результат розподілу і перерозподілу додаткової вартості між відповідними сферами функціонування капіталу. Прибуток тут виступає як економічна форма реалізації права власності на капітал.
У традиційному та елементарному розумінні прибуток є найбільш значущим і практично єдиним показником успіху підприємства та управління ним.
Величина прибутку, його обґрунтованість і механізм розподілу можуть суттєво змінюватись залежно від підприємства, ситуації, економічної системи. Але важливо те, що підприємство може виникнути і успішно функціонувати тільки тоді, коли очікується якась винагорода. За відсутності інших стимулів та інших підходів такою, винагородою є прибуток.
Норми прибутку. Підприємство завжди орієнтовано на прибутковість – здатність створювати прибуток. Прибутковість підприємства визначається як абсолютно – у грошовому вираженні, що є масою прибутку, так і відносно – у нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.
Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері його застосування. На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку – це зниження витрат виробництва.
Самі витрати виробництва перебувають під впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві в більш удосконалених засобах виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.
Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси.
На норму прибутку впливає економічна політика держави, яка через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері.
4. Ефективність використання факторів виробництва
Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці, що пов’язується з поняттям ефективності. У широкому розумінні ефективність виробництва є співвідношенням результатів виробництва і витрат. Найбільш узагальнюючим оціночним показником роботи підприємства, що характеризує рівень господарювання, використання живої та уречевленої праці, є прибуток. Він зростає або зменшується залежно від ефективності виробництва.
Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці – як живої, так і уречевленої. Цей показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту т. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в собівартість продукції с + v (с – вартість засобів виробництва, v – заробітна плата). Отже, ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою – Е = т/(с + v).
Собівартість товарної продукції відображає загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) оплату праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів (засобів праці); в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.
Ефективність використання окремих факторів виробництва визначають такі показники, як продуктивність праці, фондовіддача та матеріаломісткість продукції.
Продуктивність праці показує ефективність використання робочої сили (живої праці). На рівні галузі чи окремого підприємства продуктивність праці визначається як виробництво чистої продукції на одного середньоспискового працівника за одиницю часу.
Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, визначають такі показники, як фондовіддача і матеріаломісткість.
Ефективність використання засобів праці характеризує фондовіддача – випуск продукції на 1 грн. використаних основних виробничих фондів.
Витрати палива, сировини, енергії, металів, тобто предметів праці, на 1 грн. продукту виражаються показником матеріаломісткості продукції. Він показує реальну величину витрат предметів праці.
