1.3. Гідроморфні ґрунти.

Гідроморфні ґрунти — це велика група ґрунтів, які, незважаючи на різне походження, об'єднує одна характерна особливість — їх розвиток відбувається при перезволожені підґрунтовими та іншими водами. Їх поділяють на мінеральні (болотні та заболочені — дерно-во-глейові, поверхнево-оглеєні, лучно-болотні, болотні, мулувато-болотні) і органогенні або торфо-болотні: торфувато-глейові, торфо-во-глейові, торф'яники (неглибокі, середньоглибокі, глибокі, надг-либокі). Органогенні ґрунти бувають низинні (евтрофні, алкалітрофії), верхові (оліготрофні), перехідні (мезотрофні), в тому числі мало-, середньо-, багатозольні, оторфовані (торфово-мінеральні або пере-гнійні); слабко-, середньо-, сильногумуфіковані; мохові, трав'яні, деревинні тощо; залізисті, вівіанітові, карбонатні, залізисто-карбонатні, Галоморфні, мулуваті (шаруваті, глибоко або неглибоко поховані) тощо. Вони формуються найчастіше в акумулятивних і рідше в транзитних ландшафтно-геохімічних умовах і виконують при цьому роль геохімічних бар'єрів на шляху міграції тих чи інших сполук.

Гідроморфними ґрунтами вважають: лучні, лучно-болотні, бо-лотні, торф'янисто-болотні, торф'яно-болотні, торф'яні (низинні, верхові, перехідні), дернові оглеєні та деякі інші (в тому числі й роз-глянуті вище заплавні) ґрунти, які кардинально відрізняються від класичних ґрунтів автоморфного ряду (між ними виділяються вже неодноразово згадувані перехідні напівгідроморфні ґрунти). Гідроморфні ґрунти формуються під впливом постійного чи тривалого перезволоження, що супроводиться появою в їх профілі специфіч-них ознак. їх поділяють на: 1) мінеральні заболочені і болотні та 2) органогенні (торфові). Характерними ознаками гідроморфного ґрунтогенезу є: оглеєння, уповільнення розкладу рослинних та ін-ших відмерлих решток, торфонакопичення в умовах дефіциту кис-ню при перезволоженні ландшафтів.

Гідроморфні ґрунти належать до інтразональних утворень, але на їх екогенетичні властивості (зольність тощо) виразний відбиток наклали ландшафтно-геохімічні умови їх формування. Разом з во-дою такі ґрунти одержують і мінеральне живлення, за яким їх поді-ляють на оліго- і мезотрофні (бідні та недостатні мінеральним жив-ленням), евтрофні (багаті), алкалітрофні (збагачені мінеральними нейтральними і лужними солями), зазвичай, карбонатні та залізис-то-карбонатні. Зовнішнє привнесення мінеральних речовин має ви-рішальне значення у формуванні типу гідроморфного ґрунту та їх екогенетичних властивостей. За мінеральним багатством (трофністю) органогенні (торфові) ґрунти поділяють на низинні (алкалітроф-ні та евтрофні), перехідні (мезотрофні) і верхові (оліготрофні).

У Прикарпатті, Західному Лісостепу, рідше в Поліссі на плоских та слабкостічних рівнинах, де застоюються води атмосферних опадів через погану дренованість ґрунто-підґрунтя, поширені землі поверх-невого зволоження. Підґрунтові води залягають глибоко (більше ніж 5 м), а перезволоження ґрунтів відбувається за рахунок верхо-водок, які постійно утворюються після дощів на невеликій глибині через наявність у ґрунті ущільненого ілювіального горизонту або залягання його на щільній слабководопроникній породі.

Усі гідроморфні землі поділяють за тривалістю їх весняного за-топлювання на: незаливні (заливаються не довше від двох діб); ко-роткочасного затоплення (2 - 10 діб); середньозаливні (10 - 20 діб); тривалозаливні (більше від 20 діб). Ця екологічна характеристика є дуже важливою при організації сіяних сіножатей та пасовищ на за-ливних землях (у тому числі для їх удобрення — після сходу води, після першого укосу трав тощо).

Заплавні (алювіальні) ґрунти.

Алювіальні ґрунти становлять велику групу ґрунтів, сформо-ваних у межах сучасних (голоценових) лучних (заплавних) терас річкових долин. Заплаву мають усі річки, що свідчить про наявність так званого меандрового поясу планети, який займає до 3 % земної суші. Його назва походить від р. Великий Мендерс у Туреччині, яка стала узагальнюючою назвою річкових заворотів та колін. Найширші заплави утворюються найбільшими річками, однак із цього пра-вила є певні винятки. Заплавна тераса — це топографічно найниж-ча і наймолодша за віком (голоценова), вкрита мезофільною рос-линністю тераса в долинній геоекосистемі, яка щороку навесні за-ливається повеневими, а влітку — паводковими водами. Повеневий і паводковий режими річок залежать передусім від характеру їх живлення (сніготанення в річковому басейн і танення льодовиків у верхів'ях, мусонні зливи тощо), який притаманний усім річкам і завжди настає в певний час. Природний ритм повені і паводків на сьогодні є порушеним у дуже багатьох річок, особливо Дніпра та Волги, через їх зарегульованість накопиченням води у водосхови-щах та її поступовими попусками. Формування ґрунтів у заплавах охоплює два специфічних процеси — повеневий та алювіальний.

Процес спричиняється періодичним затопленням ґрун-тів заплави повеневими водами, а алювіальний — пов'язаний з на-копиченням алювію при осіданні на їх поверхні твердих частинок з повеневих вод, що ініціює щорічне відкладання на поверхні запла-ви алювію, який негайно включаться в заплавний ґрунтогенез. Унаслідок цього алювіальні ґрунти наростають уверх, систематично отримуючи для цього нові порції алювію. Однак для ландшафтів, які охоплені тектонічними підняттями, це є не характерним.

Рельєф кожної розвинутої заплави має три екологічно та біогео-хімічно значущі частини: прируслова є найвищою (прирусловий вал); центральна — це найбільш вирівняна частина заплави, а притерасна (та прикоренева) заплава — це заболочене зниження. Прируслова заплава, як правило, є неширокою (20 — 50 м у малих річок), але у великих річок її ширина сягає кількох кілометрів. Найширшою буває центральна заплава (у деяких річок — до кількох десятків кілометрів). Оскільки річкове русло постійно меандрує, то частини заплави можуть з часом змінювати своє положення, спри-чинюючи цим значну строкатість, неоднорідність та шаруватість алювіальних відкладів, які вздовж вертикалі мають змінний грану-лометричний склад (від пісків до глин).

Геоекологія ґрунтогенезу в заплавах та дельтах річок характери-зується передусім спільною біогеохімією цих специфічних ланд-шафтів планети, повністю забезпечених водою та елементами міне-рального живлення, що й сприяє високій родючості заплавних і де-льтових ґрунтів. У природних заплавах ростуть високопродуктивні лучні (мезофільні) фітоценози