Середньозмиті — Н-горизонт змито більше ніж на 50 %.

Сильнозмиті — змито горизонти Н + Нрк.

Виходи порід –– ті самі лесові, червоно-буро забарвлені та інші породи (в тому числі фосильні ґрунти), що й у опідзолених ґрунтів.

Каштанові сухостепові та бурі напівпустельні ґрунти.

Слабкозмиті — змито до 50 % первинної грубизни цілинних гу-мусованих горизонтів (Н+ Нрк).

Середньозмиті — змито більше ніж 50 % первинної грубизни ці-линного профілю.

Сильнозмиті — змито Н + Нрк.

Ерозія ґрунтів є результатом складної взаємодії природних чинників з антропогенезом, який є головною (а то й єдиною) причи-ною ерозії та її провідним чинником. Чинники ерозії розподіляють на дві групи: 1) чинники, які формують поверхневий стік води — клімат (режим, кількість і енергія опадів, температурні режими ґрунту, діяльної поверхні, повітря та ін.) і геоморфологічні парамет-ри місцевості, її рельєф; 2) чинники, які визначають рівень еродованості ґрунтів, його динаміку і просторову варіабельність (чинник ґрунту), ступінь захисту рослинністю, діяльність людини. Саме співвідношення дії цих двох груп чинників ерозії ґрунтів і спричи-нює в підсумку ініціацію, а в подальшому інтенсифікацію ерозійних процесів та породжують їх продукт — різною мірою змиті ґрунти та розмиті до літогенного підґрунтя схили.

Захист ґрунтів від ерозії є одним з найголовніших завдань у справі збереження та підвищення родючості ґрунтів та їх окульту-рювання. Він повинен бути спрямованим як на усунення причин, які спричинюють ерозію, так і на ліквідацію її екоцидних наслідків там, де вона активно виявляється. Система захисту ґрунтів від еро-зії охоплює організаційно-територіальні (в тому числі господарські), агротехнологічні, лісомеліоративні, гідромеліоративні заходи.

1.2. Дефльовані грунти.

Дефляція — це процес руйнування та знесен-ня верхнього родючого шару ґрунту, який виявляється у вигляді пилових (чорних) буревіїв та місцевого розвіювання ґрунтів. Виявляючись у різних кліматичних зонах, дефляція найбі-льшої виразності набуває в аридних областях внаслідок поєднання в них таких особливостей: 1) різкі добові коливання температури; 2) незначна кількість атмосферних опадів, які випадають зрідка і нерегулярно (зазвичай у вигляді злив); 3) переважання випарову-вання (в 5 — 15 разів) над кількістю опадів; 4) зрідженість або повна відсутність рослинного покриву; 5) часті вітри великої сили; 6) наявність матеріалу, переміщуваного вітром.

Особливо підступною і еконебезпечною є еолова діяльність на обширних розораних просторах посушливих степів і саван, у тому числі в Україні, де пилові бурі було зініційовано в середині XIX ст., коли розорали великі масиви степових чорноземів. Тепер розораність тут досягла максимуму і дефляція грунтів локально виявляється майже щороку, а пилові бурі повторюються раз у п'ять-дев'ять років (у півні-чних та в північно-східних районах — один раз у десять років). Їх ґрунторуйнівні наслідки тут тепер залежать не лише від сили вітру, а й від розпорошеності та оголеності поверхні грунту, зумовлених не-відповідністю полицевого обробітку ґрунту екологічним вимогам.

Навесні, коли рілля ще не закріпилася рослинами, що виросли, вітри здатні повністю здувати верхні найродючіші ґрунтові горизон-ти, перетворюючи поля на непридатні для культурного землеробства площі. Видуті частинки ґрунтів вітер залучає до повітряних потоків, якими вони розносяться на різні відстані від осередку ерозії. Частин-ки розміром 0,5-3,0 мм також здатні пересуватися вітром, ковзаю-чись по поверхні та пошкоджуючи (засікаючи) при цьому разом з «підстрибуючими» частинками сходи сільськогосподарських культур. При перекочуванні та ковзанні частинок ґрунту вони труться та вда-ряються одна об одну, що посилює їх руйнування та диспергацію. «Підстрибуючі» частинки «бомбардують» крупні ґрунтові агрегати і також руйнують їх, збільшуючи цим кількість «підстрибуючих» та мандруючих з вихорами ґрунтових частинок. Чим менший у ґрунтах (піщаних, супіщаних, легкосуглинкових) вміст глинистих (у тому чис-лі мулуватих) частинок, тим слабшою стає їх протидефляційна стій-кість. Для важких грунтів важливу протидефляційну роль відіграє оструктуреність верхнього шару — при переважанні агрегатів більше ніж 1 мм, дефляція його практично не руйнує.

Вирішальною все ж є роль потужного протидефляційного бар'єра, створюваного на шляху вітру фітоценотичним екраном. Не випадково дефляція найчастіше проявляється навесні, коли поверх-ня ланів ще не вкрилася добре розвиненими сільськогосподарськи-ми рослинами, які б захистили ґрунти від руйнування. Зауважимо, що разом з часточками ґрунту дефляція виносить насіння та незміц-нілі сходи рослин, пошкоджує посіви озимини, засипає їх пилом, оголює вузли кущіння. Улітку дефляція уражує передусім чисті па-ри та лани з просапними культурами. Пиловими наносами засипа-ються лісосмуги, господарські споруди, будинки, дороги, канави, ставки. Практично не зазнають дефляції ділянки, зайняті багаторічними травами та природними фітоценозами (цілина, перелоги, не розбиті худобою пасовища).

Класифікація дефльованих ґрунтів передбачає їх поділ на слаб-ко-, помірно-, середньо- та сильнодефльовані види, проте їх діагнос-тика та картографування є такими самими проблемними, як і мето-дика обстеження еродованих ґрунтів.

Ці та багато інших загрозливих явищ, пов'язаних з роботою віт-ру, змушують ретельно досліджувати вплив на ґрунтогенез еолової діяльності, провадити її моніторинг з метою не лише запобігання її згубним наслідкам, а й пристосування дії вітру до потреб суспільст-ва (вітряки тощо).

Захист ґрунтів від руйнівної дії дефляції пов'язаний із застосу-ванням комплексу протидефляційних прийомів (організаційно-те-риторіальних, агротехнологічних, лісомеліоративних) як одного з найсуттєвіших блоків ґрунтозахисного землекористування.

Серед агротехнічних заходів надійним способом протидефляційного захисту є плоскорізна оранка, яка залишає на поверхні ґрунту стерню та післяжнивні рештки, що перешкоджають здуванню снігу та сприя-ють збільшенню запасів вологи в ґрунті. У посушливі роки врожаї по безполицевому обробітку подвоюються і навіть потроюються.

Лісомеліоративні заходи — створення лісосмуг поліваріантного призначення — вітрозахисні вздовж полів сівозмін, земельних ді-лянок, садів; суцільне або куртинне заліснення дефляційно небез-печних земель (пісків, вітроударних схилів), що послаблює швидкість вітрів у