Таким чином, до нового етапу розширення ЄС підійшов, перебуваючи фактично на завершальній стадії економічної інтеграції — створення економічного та валютного союзу, а також значною мірою здійснивши цілі політичного союзу. Такий результат був досягнутий протягом понад 50 років, через складний і поступовий процес інтеграції, формування правової бази та механізмів співпраці. Країни, що приєднувалися до ЄС на попередніх чотирьох етапах його розширення, входили до об'єднання на проміжних етапах розвитку Союзу й могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Вступ нових членів здійснювався через компроміси при зустрічних корективах з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на новому етапі розширення.

З розпуском Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, політичний центр у Європі пересунувся на захід. Радянський Союз розпався на 15 окремих держав. Виник певний вакуум впливу, що має бути заповнений. За цих умов, Євросоюз інтенсифікував свої відносини з країнами Центральної Європи, що врешті призвело до формування курсу на новий етап розширення ЄС. Це рішення, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах розширення Євросоюзу, мало скоріше політичне, ніж економічне підґрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом для майбутнього ЄС.

Нове розширення є безпрецедентним з точку зору кількості країн, що приєднаються до ЄС найближчими роками. Вступ 12 нових країн-членів (без Туреччини) збільшить територію ЄС на третину (34%), а чисельність населення — на 28%. Це створить внутрішній ринок у майже 500 млн. споживачів, що більше, ніж у СІЛА та Японії, разом узятих. Водночас, сукупний ВВП об'єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%, оскільки більшість країн-кандидатів на сьогоднішній день серйозно відстають за економічними показниками від середніх рівнів ЄС.

Нове розширення буде коштувати Європейському Союзу Ј40 млрд. лише протягом 2002-2006рр.15. Ці кошти покривають витрати на структурні фонди, сільське господарство, внутрішню політику та адміністрування в нових членах Євросоюзу. Хоча це складає близько 1% річного сукупного ВВП країн-членів ЄС, але для бюджету Союзу витрати (в середньому, близько 10% перспективного бюджету на 2000-2006рр.) будуть відчутними.

Така ситуація зумовлює досить обережне ставлення громадян країн-членів до перспектив розширення ЄС (діаграма "Чи підтримуєте Ви розширення ЄС?"1). Як видно з діаграми, 43% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширений за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процес розширення. При цьому, спостерігається велика розбіжність позицій населення окремих країн. Найбільше число прихильників ідеї розширення ЄС у Греції (70%), найменше в Австрії (33%), Франції. Німеччині та Великій Британії (по 35%). Привертає увагу та обставина, що з цих чотирьох найбільш скептично налаштованих країн три (Велика Британія, Німеччина та Франція) мають критичний вплив на розробку майбутньої стратегії розвитку Союзу.

71% опитаних громадян країн ЄС вважають, що за умови виявлення негативних наслідків процесу розширення, його слід взагалі відкласти.

Стосовно загальної політики розширення ЄС, лише п'ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС повинен бути відкритий для всіх бажаючих країн-кандидатів; майже половина опитаних (44%) допускають таку можливість винятково для окремих країн, а 16% -взагалі проти приєднання нових членів.

Отже, позиції громадин країн-членів ЄС стосовно розширення Союзу є неоднозначними та далекими від одностайної підтримки цього процесу. Виразна більшість прихильників розширення наявна переважно в країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість, у країнах з високим рівнем розвитку та, що важливо, значним впливом на визначення стратегії ЄС частка прихильників розширення Союзу ледь перевищує третину. Враховуючи рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу Громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення, за умови виявлення його негативних можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг з точки зору підтримки його громадськістю країн-членів ЄС.

Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, які, зокрема, можуть виникнути і внаслідок очевидного уповільнення темпів загальносвітового економічного росту в 2001р. та можливого початку глобального економічного спаду, в політичному сенсі рішення про розширення Європейського Союзу вже прийняте, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, шо приєднаються в рамках "першої хвилі" розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу.

Критерії вступу до ЄС

Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором20. У червні 1993р. па засіданні Європейської Ради в Копенгагені країни ЄС визнали можливим приєднання нових членів з числа країн Центральної Європи — після досягнення ними відповідних критеріїв (отримали назву "Копенгагенських критеріїв")

Копенгагенські критерії

· стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;

наявність діючої ринкової економіки та