У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент



Курсова робота - Інтеграція в ЄС
68



ФРН не брала активної участі у бюджетному процесі, зважаючи на внутрішні по-літичні проблеми у країні, пов'язані зі зміною влади. Проте Німеччина, як і абсолютна більшість інших членів ЄС, чітко відстоювала позицію Брюсселя. Позицію Великої Британії можна пояснити її традиційним прагненням до гальмування процесів поглиблення євроінтеграції та перешкоджанню перетворенню ЄС на згуртованіше політичне наддержавне об'єднання, крім цього, у даному разі політичні інтереси Лондона співпадали з еко-номічними. Потрібно зауважити й те, що позиція Великої Британія співпадає зі стратегічними інтересами США, які не зацікавлені ні в політичному, ні в економічному посиленні Європейсь-кого Союзу. Тому проглядаються й інтереси Вашингтона у затягуванні бюджетного процесу, підштовхуванні ЄС до кризи та створенні у ньому ліній протистояння.

З іншого боку, викликає певні за-питання позиція Франції, яка мала б бути найменш зацікавленою у кризі ЄС. Проте Париж абсолютно не сприй-мав як варіант її подолання зменшення субсидіювання власного сільського господарства з бюджету ЄС та спря-мування вивільнених коштів на потреби нових членів. Керівництво Франції відмовилося від забезпечення стабіль-ності ЄС та зміцнення його економічної і політичної моці на користь власних фінансових вигод, тим самим поста-вивши під сумнів своє лідерство в ЄС та здатність нести відповідальність за його розвиток.

На початку 90-х років минулого століття однією з головних причин, які призвели до широкого обговорення проблем зайнятості на загальноєвропейському рівні, було усвідомлен-ня того, що економічні та соціальні складнощі, які виникли внаслідок енергетичних криз по-передніх десятиліть, а також валютна криза 90-х, великою мірою корінилися всередині са-мого Співтовариства. В той час, як темпи євро-пейської інтеграції в багатьох сферах зроста-ли, об'єднання не мало ані достатньо ефектив-них інструментів, ані послідовної стратегії для подолання макроскономічних потрясінь. Спів-товариство не мало дієвих відповідей на про-блему подолання стійких рівнів безробіття, що в подальшому загрожувало перетворитися на довгострокове безробіття та інші структурні проблеми на ринках праці. Такі проблеми не були лише результатом страху перед новітніми технологіями, зростання кількості осіб, що не мають роботи, неготовності до глобалізації або конкуренції з боку країн третього світу. Вели-кою мірою структурні кризи були пов'язані з прогалинами національної політики в галузі зайнятості і відповідальність за них покладала-ся цілком на держави-члени ЄС, враховуючи їх виключну компетенцію в даній сфері. Од-нак, загострення криз дало розуміння того, що їх ефективне подолання можливе лише за умо-ви поглиблення координації політики зайня-тості на загальноєвропейському рівні.

Протягом 90-х років відбувався активний багатосторонній діалог у сфері зайнятості, що супроводжувався розробками різних стра-тегій та уніфікацією підходів у відповідній сфері. Актуалізація проблеми зайнятості на європейському рівні призвела до включення відповідного розділу до Амстердамського до-говору 1997 року, що набув чинності в 1999 році. Саме в цей період проблема зайнятості утверджується як один з ключових напрям-ків діяльності Європейського Союзу.

1997 року було розроблено та введено в дію Європейську стратегію в галузі зайня-тості з метою досягнення прогресу по бороть-бі з безробіттям протягом наступних п'яти років. 2000 року відбувся Лісабонський сам-міт Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ ЄС - «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року», що в широкому вжит-ку отримав назву Лісабонської стратегії.

Згідно з Лісабонською стратегією, перед-бачалося до 2010 року перетворити економі-ку Європейського Союзу на найефективнішу у світі структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій, шляхом:

* створення консолідованої, динамічної та орієнтованої на високі технології еконо-міки;

* забезпечення прискореного й сталого економічного зростання;

* забезпечення повної зайнятості як клю-чової мети економічної та соціальної по-літики, включаючи зниження рівня без-робіття до того, якого вже досягнуто в найуспішніших країнах-членах;

* модернізацію соціальної політики.

Отже, Лісабонською стратегією забезпе-чення повної зайнятості визначено ключовою метою економічної та соціальної політики, а її успішну реалізацію - одним з головних пріоритетів Союзу. Відзначимо також, що після розробки Лісабонської стратегії саме на її виконання було орієнтовано інші європей-ські програми в галузі зайнятості. Виконання високих цілей поставлених перед об'єднан-ням пов'язано з проведенням структурних ре-форм, що є об'єктом глибоких досліджень з боку провідних наукових та аналітичних інс-титуцій, які здійснюються на замовлення структур Євросоюзу.

Головними проблемами у сфері зайнятості, з якими сьогодні зіткнулися у Європейському Союзі, є потреба впровадження економічних реформ з метою пристосування сучасних євро-пейських економік до об'єктивних змін, вик-ликаних глобалізацією, а також демографічні проблеми, пов'язані передусім із процесом за-гального старіння населення, а, відтак, і ско-рочення кількості осіб працездатного віку.

Визначеними цілями реформування є під-вищення рівня зайнятості та продуктивності праці зайнятих працівників. Впровадження зазначених глобальних перетворень вимага-ють підпорядкування короткострокових захо-дів ширшим за змістом та важливішим струк-турним перетворенням.

З метою досягнення Лісабонських орієн-тирів та забезпечення динамічнішого й стало-го розвитку в подальшому необхідно здійсни-ти цілий комплекс структурних реформ у різ-них сферах суспільного життя, передусім у галузі економіки та в законодавчій сфері.

За висновками Робочої групи виконання Лісабонської стратегії зіштовхується із знач-ними труднощами, а тому необхідно зосере-дити увагу на наступних напрямках.

Внаслідок прискорення технологічного вдосконалення та глобалізації, зміни стали визначальною ознакою економічного життя.

Для підприємств, створення клімату, сприятливого для започаткування нових ви-дів діяльності, розвитку високих технологій та винахідництва є найбільшим рушієм для змін. Підприємства повинні мати спромож-ність адаптуватися до неочікуваних коливань у попиті на їх товари й послуги та пристосо-вувати до цього свої засоби виробництва. Во-ни також муситимуть давати раду зі старію-чою робочою силою за умови меншої кількос-ті молодих працівників.

Для працівників робочий процес усклад-нюється, оскільки напрямки роботи стають різноманітнішими та менш передбачуваними. Процес переходу від навчання


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18