спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Слід зауважити, що на перебіг процесу розширення можуть справляти вплив ряд як зовнішніх (наприклад, позиція США), так і внутрішніх чинників (наприклад, тенденції посилення націоналістичних рухів, що поширюються сьогодні в Європі, в т.ч. в країн ах-член ах Союзу), що робить прогнози стосовно цього процесу досить умовними

Основні умови розширення були затверджені є статті 237 Римського договору (тепер це стаття 49 Договору про Європейський Союз е редакції Амстердамського договору): "Будь-яка європейська країна може подати заявку на вступ до Союзу. Вона має направити цю заявку до Ради, що приймає здностайне вішення після консультацій з Комісією і отримання згоди від Європейського Парламенту, який діє на основі рішення абсолютної більшості його членів"

2. Дослідження проблем інтеграції країни в ЄС.

2.1 Проблеми розширення ЄС.

Розширення ЄС, яке відбулося 1 травня 2004 року, — це якісно новий крок переходу ЄС від економічно-торговельного блоку до загальноєвропейського міждержавного політико-економічного утворення. При розгляді питань про вступ до ЄС пере-вага віддається країнам Східної Євро-пи. Це зумовили такі причини, як: гео-графічна близькість цих країн, обумов-лена порівняно невеликою територією Європи; проблема обмеженості ре-сурсів; розвиток транспортних можли-востей; тяжіння до розширення ринку з боку підприємств країн-учасниць ЄС; можливість взаємопроникнення капіта-лу; прагнення до створення могутньо-го економічного блоку, здатного про-тистояти конкуренції з боку США і Японії; історично сформоване політич-не протистояння Європи і США.

Перспектива бути прийнятим в ЄС стала для країн Східної і Центральної Європи істотним стимулом для досягнення фінансової рівноваги. Подібні процеси відбувалися в Західній Європі під час введення в оборот євро. У обох випадках, проте, після первинного прогресу країни показали явні ознаки політичної «втомленості»: так, в зоні євро розпався Пакт про стабільність; всюди в Східній Європі почали підвищуватися бюджетні дефіцити.

У Чеській Республіці минулого року бюджетний дефіцит підскочив до 13% від ВВП, це потрійне збільшення з 1999 р. Такий дефіцит включав одноразову оплату витрат на реструктуризацію банків, тому він і був таким великим. Але в 2004 р. дефіцит складав більше 6% від ВВП — що теж немало. У Польщі дефіцит також наближається до 6% від ВВП в порівнянні з 2,9% в 2001 р. У Угорщині бюджетний дефіцит знову-таки збільшується після зниження до 4% від ВВП в 2001 р. На Мальті дефіцит також близький до 10% від ВВП, що на чотири процентні пункти більше в порівнянні з 2001 р. Тільки країни Балтії, здається, здатні зберігати здорову фінансову політику.

Одна з головних причин такого погіршення фінансових показників проста: як тільки політичні діячі позбавляються від необхідності виступати перед керівними органами ЄС з щорічними доповідями про досягнуті результати і зникає загроза виключення країни із списку кандидатів в члени ЄС, те фінансове «розслаблення» стає практично неминучим. В той же час крупні країни — члени зони євро (Франція і Німеччина) не мають повноважень для критики фінансової політики інших країн, тому фактично немає ніяких міжнародних механізмів обмежень на бюджетні дефіцити держав ЄС. Ці механізми перестають діяти після вступу країни в ЄС. Внаслідок цієї явної тимчасової обмеженості вказаних механізмів їх з кожним разом все важче робити критерієм вступу для інших потенційних членів.

Не менш дивовижна очевидна політична реакція проти урядів, які привели свої країни в ЄС. Вражаючою є схожість з тим, що відбулося в Західній Європі під час введення в оборот євро. Уряд Романо Проді, якому, не дивлячись ні на що, вдалося добитися включення Італії у валютний союз Європи, ліг три місяці опісля після цієї події. Чехія, Польща і Угорщина теж перенесли урядові кризи незабаром після того, як вступили в ЄС.

Всюди в Центральній і Східній Європі ЄС вже не так популярний, як раніше. Участь виборців у виборах до Європейського парламенту в червні 2004 р., було дивно низьким в країнах, що тільки що вступили: від лише 17% в Словаччині до 38,5% в Угорщині. Беручи участь в своїх найперших виборах в ЄС. Відсоток голосуючих громадян цих країн виявився не тільки значно нижче середнього показника в Європі (приблизно 45%), але навіть нижче середнього показника у Великобританії, де скептичне відношення населення до ЄС є традиційним.

Причини цього прості. Держави, що тільки що вступили, відчули, що їх попросили внести зміни у фінансову політику для того, щоб прийняти в ЄС. Навіть якщо ці зміни були зроблені на користь самих країн в довгостроковій перспективі, в найближчому майбутньому вони виявилися політично дорогими.

Ця «втомленість пристосування» (термін, що відображає досвід латиноамериканських країн під час економічної лібералізації в 1990-х рр.) в даний час пов'язана з відчуттям, що зрештою вступ в ЄС — не така вже вигідна операція. Тому і не дивно, що виборці в Центральній і Східній Європі в даний час відчувають, що вони зробили погану операцію з урядами, які привели їх в ЄС: затягування ременя потугіше, обмеження на ринку праці і горезвісний шквал правил ЄС. Результатом стала реакція проти цих урядів і відсутність суспільного інтересу в справах ЄС.

Таким чином, після всіх святкувань з приводу європейського розширення ми залишилися з передбаченим набором проблем: «союз» країн з абсолютно різними уявленнями про все (від зовнішньої політики до політики на ринках праці) і різними економічними інтересами; широко поширене розчарування