На протязі літа, коли господарювали благі сили, цей новий період був присвячений духу полудня – Рапітвіна, і знаходився під опікою Аша-Вахішта, володарки вогню. Молитви, що читалися в полудень, допомагали віруючому думати про істини-аша, про теперішні і майбутній тріумф сил

добра. Так Зороастр використав і поділ дня, і зміну пір року для того, щоб надійно закріпити основні поняття вчення в свідомості своїх прихильників.

Другий період доби починався опівночі. Заратуштра розділив ніч на дві частини, залишивши першу душам померлих – фраваші, а другу половину – Уша (“зоря”) – присвятив Сраоші, владиці молитви.

П’ять щоденних молитов були обов’язковими для кожного зороастрійця. Обряд молитви, відомий до сьогодні, такий: спочатку віруючий готує себе до молитви, омиваючи лице, руки, ноги. Потім, розв’язавши священний пояс кусті, він стає лицем на південь, тримаючи двома руками перед собою цей пояс, уявляючи себе в присутності Творця. Віруючий молиться Ахура-Мазді, проклинає Ангра-майнью, махаючи кінчиками пояса. Потім він знову зав’язує пояс, продовжуючи молитву. Згідно канонам зороастрійської релігії, молитися можна було будь-де: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи.

Для своїх прихильників Зороастр склав коротку молитву, яка має для них те ж значення, що і “Отче наш” для християн. Називається вона Ахуна-Ваірйа, пізніше – Ахунвар. Це перша молитва, якої навчають всіх дітей. Її можна промовляти, якщо необхідно, замість інших молитов. Вона складена на древній мові Гат, якою розмовляв пророк.

Зороастр створив общину, об’єднану ясно сформованим вченням, загальними моральними спрямуваннями і спільними обрядами. Звичайно, що нову релігію чекало багато перепон, але вона не тільки знайшла в собі сили, щоб вижити, а і поступово розповсюдилась серед іранців.

Символ віри зороастризму – фраваране виголошується віруючими щоденно. Здається, він сформувався в ті незгоди, які виносила молода релігія. Вважають, що символ являє собою заяву про свою?БIЙ?ї???[1]

ћсћс??Йиф[1]??^? ]???HЂИ???????8?,?d??т??"???ззз?[1]??????$???€?i???????В символі присутній різко виражений дуалізм і підкреслюється характерна особливість зороастрійського вчення, яке ґрунтується на тому, що, вибираючи добро, кожна людина стає союзником і сподвижником бога.

Символ віри закінчується тим, що віруючий зобов’язується дотримуватись тріади зороастрійської моралі і віри в цілому: “Я віддаю себе благій думці, я віддаю себе благому слову, я віддаю себе благим вчинкам, я віддаю себе релігії поклоніння Мазді, яка…істинна, найвеличніша і найкраща із всіх (релігій), які є і будуть”…1

Крім стихів Гат, найбільш шанованих зороастрійських висловлювань, і тексту молитви Ахуна-Ваірйа для щоденного вживання, Зороастр не встановив, як думають, для своїх учнів ніяких релігійних богослужінь. Він задовольнився, напевно, тим, що у всіх випадках віруючі можуть молитися словами за своїм вибором. Але пізніше його послідовники вирішили створити встановлений ритуал богослужіння для виконання щоденних служб – літургій-ясна. Результатом цього рішення стало складення так званої Ясна-Хаптанхаіті – “Богослужіння семи глав”. Це була літургія з семи коротких розділів (один з них у віршах), в яких зібрано те, що старі жерці ще пам’ятали з древніх висловлювань на мові Гат. Звичайно, що в своєму вигляді богослужіння присвячене Ахура-Мазді, і саме тут вперше зустрічається вислів Амеша-Спента. До цих семи глав доданий ще один невеликий текст, а потім він і Ясна-Хаптанхаіті були оточені з двох сторін Гатами. Саме слова Зороастра, маючи в собі велику духовну силу, стали, таким чином, ніби стінами по обидва боки літургії, щоб вони могли захистити всю церемонію богослужіння від впливу ворожих сил.

Одна група Гат, відома як Гата-Ахунаваіті, розміщена перед сімома главами. До цієї групи додавалась ще молитва Ахуна-Ваірйа і ще дві короткі молитви. Одна з них називається Йенхе-Хатам, а друга – Ашем-Воху. Нею

закінчується більшість зороастрійських богослужінь. Це коротке висловлювання призначили для того, щоб зосередити віруючих на істині-аша, покликати на допомогу Аша-Вахішта (“Найкраща праведність”).

Інші релігійні тексти, зокрема Яшти (гімни) окремим божествам – Язата, надалі продовжувались передаватися усно. Деякі уривки, більш древні, що дійшли до нас ще з часів язичництва, перероблені в світлі вчення Зороастра. В них возвеличується Ахура-Мазда, а все одкровення ніби вкладено в уста пророка.

Святкування свят, присвячених Ахура-Мазді і його творінням.

Обов’язком, який наклав Зороастр на своїх послідовників, стало щорічне святкування семи великих свят, присвячених Ахура-Мазді, шести Амеша-Спента і їх семи творінням. Шість із них ішли один за одним, і традиція приписувала авторство самому Зороастрові. За своїм походженням вони були святами скотарів і землеробів. Відомі їхні назви, що збереглись в формах Малої Авести: Маідйой-заремайа (“Середина весни”), Маідйой-шема (“Середина літа”), Паітішахйа (“Свято збирання зерна”), Айатріма (“Свято повернення худоби з літніх пасовищ”), Маідйаірйа (“Середина зими”), Хамаспатмаедайа (“в честь фраваші”). Кожне з цих свят було приурочене якомусь божеству і творінню.

Сьоме творіння – вогонь – завжди стояло поодаль від інших, бо було життєвою силою, що пронизувала всі творіння. Тому і приурочене йому свято вирізнялося серед інших. Персидською мовою воно називалося Ноуруз (“Новий день (рік)”). Зороастр приурочив це свято весняному рівноденню. Зустріч Нового року відзначалась дуже урочисто, з відомою долею таємничості і містики. Воно продовжувалось 13 днів. Під час святкування