права на інтелектуальну власність [1]. Це положення випливає зі змісту пункту VIII статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року, учасником якої був колишній СРСР, а сьогодні – Україна.
Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні законодавцем визначено, що всі ці види секретів можна об’єднати в один узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні.
Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об’єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.
Проте, наявність у складі назви “комерційна таємниця” слова “таємниця” вносить певну неоднозначність в тлумачення цього поняття. Згідно зі статтею 30 Закону України “Про інформацію”, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці.
Визначення комерційної таємниці.
Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:
установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
документи про платоспроможність;
відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Підприємства, установи та організації зобов’язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.
Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки:
не містити державної таємниці;
не наносити шкоди інтересам суспільства;
відноситись до виробничої діяльності підприємства;
мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;
мати обмеження в доступі тощо.
З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне “утаємничування“ може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).
Досягнення успіху в підприємницькій діяльності дуже часто пов’язане з використанням комерційної таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Виділяють наступні причини, які становлять основу неправомірного використання комерційної таємниці конкурентами [18]:
для поліпшення виробничої та комерційної діяльності організації (конкурента), що протиправно заволоділа комерційною таємницею, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності виробництва, вибору оптимальної стратегії реалізації продукції та торгових переговорів;
для завдання шкоди власнику комерційної таємниці, протидії реалізації продукції, руйнування виробничих та торгівельних зв’язків; зриву торгівельних переговорів та угод; зниження інвестиційних можливостей, підготовки та розповсюдження неправдивих відомостей про власника комерційної таємниці тощо.
Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, зокрема комерційної таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю забезпечується:
правом на використання комерційної таємниці;
виключним правом дозволяти використання комерційної таємниці;
виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, в тому числі забороняти таке використання.
Закон України “Про інформацію” визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:
витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;
заходи безпеки мають сприяти підвищенню економічної ефективності підприємництва.
Основними документами для ведення комерційної діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.
Статут підприємства – це основний документ, в якому обов’язково повинно бути зафіксовано положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів