Необхідно зважати на досить невеликий досвід України щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки СРСР для комерційної таємниці – атрибута ринкових відносин – не існувало ані економічної, ані юридичної основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

Підсумовуючи викладене, необхідно зауважити, що коли інформація стає об’єктом власності, виникають певні питання щодо правомірності її використання. Це пов’язують з тим, що власність звичайна або інформаційна – це певного роду монополія особи на об’єкт права. Монополія дозволяє отримувати прибутки за дозвіл використовувати об’єкт. А ця можливість – мрія будь-якої структури, як приватної так і державної. Як підкреслюють деякі науковці [1], інформація – це об’єкт який не споживається, який можливо продати безліч разів. Небезпека цього очевидна, адже монополія – це не тільки право дозволяти за гроші, але й забороняти з примхи.

Лащук Є. (Національна академія внутрішніх справ України) Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину

Уст. 1 Закону «Про інформацію» йдеться, що під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Цей Закон містить також поняття інформації з обмеженим доступом (ст. ЗО). За своїм правовим режимом вона поділяється на конфіденційну і таємну. До конфіденційної належать відомості, які знаходяться у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного й іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, що є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до останньої, включаючи належність її до категорії конфіденційної, і встановлюють для неї систему (способи) захисту. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також та, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої є загрозою для життя і здоров'я людей.

До таємної інформації належить та, що містить відомості, які становлять державну й іншу, передбачену законом, таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

У Законі також вказується, що віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до Закону про названу інформацію.

>>>76>>>

Розглядаючи вітчизняне кримінальне законодавство, можна виділити злочини, предметом яких є інформація з обмеженим доступом (конфіденційна І таємна): державна зрада (ст. 56); шпигунство (ст. 57); розголошення державної таємниці (ст. 67); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 68) тощо.

Можна виділити групи злочинів, які мають однорідний предмет посягання, зокрема: державна, військова і службова таємниця є предметом таких злочинів, що передбачені статтями 56, 57, 67, 68, 68', 253 КК України. Ці злочини, на мій погляд, слід згрупувати й тому, що вони мають однорідні об'єкти посягання: державна безпека України, її зовнішня та внутрішня безпека, інтереси України у сфері оборони, охорони правопорядку, обороноздатності тощо.

Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, міститься у Законі «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону державна таємниця — це вид таємної Інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим Інтересам України і які визнані Законом державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. Категорії відомостей, що становлять названу таємницю, вказані у ст. 6 даного Закону.

Перелік відомостей, що є державною таємницею, затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 р. № 47, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 3 серпня 1995 р. за № 278/814 (Урядовий кур'єр. — 1995. — 17 серп).

Під військовою таємницею слід розуміти вид таємної Інформації, що охоплює відомості військового характеру, які становлять державну таємницю.

Службова таємниця — це вид таємної інформації, що містить відомості економічного характеру (про дислокацію підприємств та їх виробничу діяльність, про запаси продовольства, пропускну здатність шляхів сполучення, корисні копалини та їх розробку тощо); відомості науково-технічного характеру (про відкриття, винаходи, наукові і технічні результати тощо); інші відомості (про заходи у сфері громадської безпеки і громадського порядку, охорони здоров'я, про кадрову політику держави тощо). Слід також зазначити, що службова таємниця виступає предметом злочину, передбаченого лише ст. 68і КК (передача іноземним організаціям відомостей, що становлять службову таємницю), та не може бути предметом інших злочинів, встановлених кримінальним законодавством України.

Аналізуючи склади злочинів, передбачених статтями 67, 68 та 68і КК, можна виділити ряд тотожних елементів, їм притаманних. Це, зокрема, єдиний об'єкт посягання — інтереси України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки, охорони правопорядку тощо. Згадані норми містять і однаковий предмет злочину — відомості, віднесені до державної чи службової таємниці. Суб'єктом даних злочинів є фізична особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі. Отже, наведені норми містять ряд подібних ознак складу злочинів та відрізняються лише