Предмет злочину за ст. 129 КК — таємниця голосування, тобто конфіденційна інформація, що знаходиться у володінні конкретного виборця і яку дана особа не бажає розголошувати. Порушення названої таємниці перешкоджає здійсненню громадянином свого виборчого права (його конфіденційності).

Нерідко виникають суперечності щодо визначення об'єкта даного злочину і відмежування його від предмета посягання. На мою думку, таким об'єктом виступають виборчі права громадян України та встановлений порядок голосування, який гарантує вільне волевиявлення виборців. Останній та права регулюються законами про вибори народних депутатів і Президента України.

До конфіденційної інформації також належить предмет злочину, передбаченого ст. 131 КК. Його об'єктом є право громадян України на таємницю (конфіденційність) листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень. Воно закріплено у ст. 31 Конституції України. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими

>>>78>>>

способами одержати інформацію неможливо. Конституція сприйняла положення ст. 12 Загальної декларації прав людини, яка проголосила, що ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на таємницю його кореспонденції. У ній конкретизовано основні форми кореспонденції: телеграфна, листування, телефонні розмови та інша кореспонденція. До «іншої кореспонденції» може бути віднесена, наприклад, електронна пошта.

Конфіденційною є також інформація про особу, що, зокрема, може міститися в комп'ютерній мережі і доступ до якої здійснюється лише з дозволу особи, якій вона належить. На жаль, проблема захисту від порушень конфіденційності інформації про особу в цьому разі законами України не врегульована. Притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, оскільки ст. 198і КК карає за перекручення чи знищення інформації або її носіїв, чи розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автоматизовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації або її носіїв. Дана стаття не передбачає відповідальності за незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Водночас у ч. 2 ст. 32 Конституції передбачено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведені конституційні обмеження слушні, адже йдеться про права особи, можливі подробиці ЇЇ особистого життя, інформацію, розголошення якої може негативно вплинути на спосіб існування людини, її родинний стан тощо. Тільки згода самої особи дає можливість розпоряджатися інформацією про неї, за винятком випадків збирання останньої при проведенні слідства, дізнання та оперативно-розшукових заходів. Тому обов'язком держави є належне гарантування і охорона прав особи, передбачених Основним Законом України, та створення законодавчої бази з цього питання — прийняття закону «Про захист конфіденційної інформації», в якому визначався б перелік інформації, що може бути віднесена до конфіденційної і порушення обігу якої (без дозволу її власника) тягло б за собою юридичну відповідальність; містився б перелік інформації, що не може бути віднесена до конфіденційної; надавалося б визначення такої інформації та закріплювався б її правовий режим тощо. В адміністративному та кримінальному законодавстві доцільно передбачити спеціальні норми про відповідальність за незаконний обіг названої інформації. Пропоную, зокрема, Особливу частину КК України доповнити такою статтею:

«Стаття... Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (крім випадків, передбачених законом), якщо такі дії призвели до тяжких наслідків».

Об'єктом даного посягання буде право громадян на конфіденційність інформації про них відповідно до ст. 32 Конституції, а також честь, гідність та ділова репутація особи. Тому даний склад злочину слід розмістити у главі III Особливої частини КК.

Запропоновані норми стали б загальними щодо інших, в яких згадується предмет злочину, - конфіденційна інформація: статті 1084, 115і, 129, 131, 1486 та 1487 КК.

Таким чином, як результат розгляду диспозицій статей Особливої частини КК України, предметом злочину в котрих с інформація з обмеженим доступом, визначилися декілька ознак, за якими предмети можна об'єднати в групи з метою подальшої класифікації останніх для полегшення теоретичного дослідження та практичного застосування:

1. За ступенем таємності інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну.

2. За колом осіб, які мають доступ до неї: державні органи (спеціально уповноважені посадові особи і службовці), що мають доступ до таємної інформації; юридичні та фізичні особи, які є власниками конфіденційної інформації.

Викладене доводить необхідність внесення змін до чинного законодавства і врегулювання суспільних відносин у галузі охорони інформаційних інтересів особи та держави, що, в свою чергу, потребує подальшого вдосконалення кримінального законодавства.

Як відомо, професійна таємниця – це матеріали, документи, інші відомості, якими користується особа в процесі та у зв’язку з виконанням своїх професійних обов’язків, які забороняється розголошувати у будь-якій формі. В правовій науці виділені певні критерії, за якими інформація може бути віднесена до професійної таємниці. По-перше, така інформація довірена або стала відомою особі виключно через виконання нею своїх професійних обов’язків. По-друге, особа, якій довірено інформацію, не перебуває на державній або муніципальній службі. По-третє, заборону на поширення довіреної або такої, що стала відомою, інформації, яка може зашкодити правам або законним інтересам довірителя, встановлено законом. По-четверте, інформація не