Виходячи з наведених вище ознак та із змісту чинного законодавства, можна відзначити, що до професійної таємниці належать наступні види інформації з обмеженим доступом: лікарська таємниця, професійна таємниця суддів, адвокатська таємниця, таємниця вчинення нотаріальних дій (нотаріальна таємниця), аудиторська таємниця, таємниця усиновлення. До категорії професійної таємниці відносять також і журналістську таємницю [Демушкин А.С. Документы и тайна. – М.: ООО «Городец-издат», 2003. – С. 365].

Об’єктом професійної таємниці можуть бути персональні дані, якщо інформація про особу (персональні дані) передається представнику певної професії. Саме тоді співпадатимуть поняття „персональні дані” та „лікарська таємниця” або „персональні дані” і „адвокатська таємниця” тощо. З огляду на це, в рамках аналізу проблемних питань захисту професійної таємниці не можна залишити поза увагою охорону персональних даних як особливого об’єкта професійної таємниці.

ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ЯК ОБ’ЄКТ ПРОФЕСІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

Питання охорони персональних даних вже були предметом досліджень у вітчизняній юридичній науці та до нині справедливо становлять інтерес дослідників [Коробкова Н.В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини: Монографія. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2005. – 152 с.; Пазюк А.В. Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації. – Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – К., 2004; Правовий механізм захисту персональних даних: Монографія. / За заг.ред. М.Я. Швеця та Р.А. Калюжного. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 120 с. ]. Проте, варто нагадати, що до персональних даних, тобто до фактів, подій та обставин приватного життя людини, що дозволяють ідентифікувати його особу, можна віднести відомості: про зміст сімейного життя, про акти цивільного стану, про листування та телефонні переговори, про поштові, телеграфні, електронні та інші повідомлення; про партійну належність, про віросповідання, про соціальне походження людини, її расову, національну та мовну належність, про лікарську, адвокатську, нотаріальну, страхову, банківську, комерційну та інші види таємниць, що сформувалися в життєдіяльності громадянина, і які стосуються безпосередньо його [Демушкин А.С. Документы и тайна. – М.: ООО «Городец-издат», 2003. – С. 362-363].

Отже, виходячи із запропонованого переліку, одна і та сама інформація може одночасно охоплюватись різними режимами [Гетманцев Д.О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук – К., 2003. – С. 9].

На сьогодні відносини, пов’язані із захистом інформації про особу (персональні дані), врегульовано в чинному законодавстві України, зокрема, Конституцією України, Законом України „Про інформацію”, Законом України „Про звернення громадян” та низкою інших нормативно-правових актів. Той факт, що чинне законодавство України з питань захисту приватності персоніфікованої інформації не відповідає міжнародно-правовим стандартам в цій сфері та потребує термінового перегляду, вже доведено вітчизняними вченими [Див., наприклад: Пазюк А.В. Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – К., 2004].

Проте, в порядок денний останнього пленарного тижня Верховної Ради України IV скликання включено розгляд в другому читанні та в цілому проекту закону України „Про захист персональних даних” (реєстр. № 2618), яким, зокрема, передбачено передачу персональних даних іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних з персональними даними, та можливість захисту персональних даних для громадян України, які проживають на території іншої країни. Сподіваємось, що зазначений проект закону буде прийнятий Верховною Радою України.

Небагато історії. Перший у світі спеціальний закон про захист персональних даних був прийнятий германською землею Гессен у 1970 році. Пізніше, в 1977 році, був прийнятий Федеральний закон ФРН „Про захист персональних даних”, а у 1983 році Федеральний Конституційний Суд Німеччини сформував право кожного на інформаційне самовизначення [Лушникова М.В., Лушников А.М. Право на информацию субъектов трудового права // Государство и право. – 2004. – № 6. – С. 45]. Подібні законодавчі акти прийняті, зокрема, в Австралії („Про захист приватних інтересів” – Privacy Act, 1988, доповнений та виправлений у 2001 році), Канаді (Модельний звід правил про захист персональної інформації, затверджений в якості стандарту законом „Про захист персональної інформації та електронні документи” – The Personal Information Protection and Electronic Documents Act, 2000) та в інших країнах.

Зупинимось на такому аспекті, як охорона персональних даних в міжнародно-правових джерелах про працю. Адже, персональні дані (інформація про працівника) також становлять інформацію з обмеженим доступом в такій галузі, як трудове право. Норми про заборону втручання в особисте та сімейне життя і незаконне посягання на честь та репутацію, що закріплені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966) знайшли своє відображення також в низці Конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці, а крім того – в актах інших міжнародних організацій. В рамках формування трудового права об’єднаної Європи була прийнята Директива 95/46 від 20 лютого 1995 року „Захист персональних даних працівника”. Значна увага в документі приділена питанням забезпечення конфіденційності персональних даних та правилам транскордонної передачі інформації [Детальніше: Киселев И.Я. Новый облик трудового права стран Запада (Прорыв в постиндустриальное общество). М., 2003. – С. 132]. В свою чергу, експерти Міжнародної організації праці розробили Кодекс практики про захист особистих даних про працівника, і поширення цього Кодексу було погоджено Адміністративною Радою Міжнародної організації праці у 1996 році. Тільки у 70-80-х роках ХХ ст. з’явилися спеціальні законодавчі акти, які містили норми про захист персональних