АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Міжнародні договори передбачають повну конфіденційність відносин адвоката з клієнтом по будь-яким справам – цивільним, сімейним, господарським, кримінальним та іншим. Цей принцип конфіденційності нерозривно пов’язаний із необхідністю збереження професійної таємниці. Так, конфіденційність бесіди адвоката з підзахисним встановлена пунктом 93 Мінімальних стандартних правил поводження із в’язнями (резолюція 663 СІ (XXIV) від 31 липня 1957 року Економічної та Соціальної ради ООН). З метою свого захисту в’язні, які перебувають під слідством, повинні мати право, зокрема, передавати конфіденційні інструкції своєму юридичному раднику (адвокату). Побачення в’язня з його юридичним радником мають відбуватися на очах, але за межами слуху міліцейських або в’язничних органів. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, затверджений резолюцією 43/173 від 9 грудня 1988 року Генеральної Асамблеї ООН, містить право особи, що знаходиться під вартою, на спілкування з адвокатом без зволікання та цензури, в умовах повної конфіденційності. При цьому це право не може бути тимчасово скасовано або обмежено.

Таким чином, названі акти забороняють прослуховувати, підслуховувати або просто чути зміст бесіди адвоката з підзахисним.

Принцип забезпечення конфіденційності відносин між адвокатом та клієнтом також закріплено в пункті 13 Стандартів незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів (прийняті на конференції МАЮ у вересні 1990 року в м. Нью-Йорку). В документі зазначено, що юристам мають бути надані такі можливості та обладнання, які необхідні для ефективного виконання ними професійних обов’язків, в тому числі – забезпечення конфіденційності відносин між адвокатом та клієнтом, включаючи захист документів адвоката від вилучень та перевірок, а також забезпечення захисту від втручання в електронні засоби зв’язку та інформаційні системи, що використовуються.

Згідно з п. 2.3 Загального Кодексу правил для адвокатів держав Європейської співдружності (прийнятий делегаціями 12 держав – учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року), конфіденційність є фундаментальним правом і обов’язком адвоката. Адвокат повинен в однаковій мірі зберігати в таємниці як відомості, отримані ним від клієнта, так і інформацію про клієнта, надану йому в процесі надання послуг клієнту. При цьому, на цей обов’язок не поширюється дія строку давності. Також адвокат повинен вимагати дотримання конфіденційності від помічників та будь-яких інших осіб, що беруть участь в наданні юридичних послуг клієнту.

Аргументи на захист конфіденційності відносин адвоката з клієнтом, а також засоби такого захисту містить Рекомендація R (2000) 21 Комітету міністрів державам – членам Ради Європи про свободу здійснення професії адвоката (прийнята 25 жовтня 2000 року). В документі вказується, що адвокати мають поважати професійні таємниці, й будь-яке розголошення таких таємниць без згоди клієнта повинно переслідуватися відповідними санкціями. Крім того, документом передбачено вжиття заходів щодо забезпечення конфіденційності відносин адвоката та клієнта.

Звернемось до українського досвіду. Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол № 6/VI) також містять норми щодо збереження адвокатської таємниці. Так, згідно зі ст. 9 Правил дотримання принципу конфіденційності, є необхідною і щонайважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю. Адвокат зобов’язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу.

Щодо таємниці вчинення нотаріальних дій (нотаріальної таємниці) зауважимо, що згідно з Базовими принципами системи Латинського нотаріату (затв. 18 січня 1986 року), які являють собою додаток до Статуту Міжнародного Союзу Латинського нотаріату та є зводом найголовніших принципів в основі системи Латинського нотаріату, нотаріус може, не порушуючи зобов’язання зберігати професійну таємницю, передавати інформацію про зміст документу особам, які на його думку, мають на це законне право. Цілком справедливо було зауважено, що інтеграція України до Євросоюзу та декларування Україною приєднання до цієї міжнародної організації потребує від України узагальнення та систематизації законодавства, що регулює, зокрема, нотаріальне провадження [Сидоров И. Принципы латинского нотариата – в жизнь. Анализ актуальных проблем деятельности нотариусов. – Юридическая практика. – № 22(388) от 30.05.05 г.]. Питання охорони таємниці вчинення нотаріальних дій у внутрішньому законодавстві України врегульовані статтями 5, 8 Закону України „Про нотаріат” та п. 7 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5.

ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Правила використання відомостей, що стосуються лікарської таємниці (інформації про пацієнта), на відміну від медичної інформації (інформації для пацієнта), встановлюються статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я та частиною третьою статті 46 Закону України "Про інформацію". Відповідно до статті 40 Основ законодавства