Проте, норми щодо захисту персональних даних також містяться в ряді конвенцій, що регламентують статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві, а саме: Європейська конвенція про громадянство (Страсбург, 6 листопада 1997 року) містить норму, згідно з якою кожна держава-учасниця може в будь-який час заявити про те, що вона інформуватиме будь-яку іншу державу-учасницю, яка зробила таку саму заяву, про добровільне набуття свого громадянства громадянами цієї іншої держави-учасниці, дотримуючись при цьому чинних законів про захист даних. У такій заяві можуть зазначатися умови, за яких держава-учасниця надаватиме таку інформацію (ст. 24 „Обмін інформацією”).

В свою чергу, статтею 30 Конвенції про захист дітей та співробітництво стосовно іноземного усиновлення від 29 травня 1993 року встановлено, що компетентні органи держави, яка домовляється про усиновлення, забезпечують, щоб інформація, яку вони мають в своєму розпорядженні відносно походження дитини (зокрема, інформацію відносно особи її батьків), а також медична карта не розкривалась. При цьому вони забезпечують доступ дитини або її представників до такої інформації під відповідним керівництвом, наскільки це дозволено законом держави.

До речі, до цього часу Україна не приєдналася до цієї Конвенції, хоча це дозволить підвищити контроль держави над процесом усиновлення, вирішити низку болючих проблем у сфері усиновлення українських дітей іноземцями, а також сприятиме вирішенню проблеми торгівлі дітьми.

ПРОФЕСІЙНА ТАЄМНИЦЯ СУДДІВ

В деяких випадках можна говорити і про професійну таємницю суддів. Так, згідно з пунктом 15 Основних принципів незалежності судових органів, судді зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфіденційної інформації, отриманої в ході виконання ними своїх обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів, і їх не можна примушувати давати свідчення з таких питань. В свою чергу, Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів державам – членам про незалежність, ефективність та роль суддів (прийнята 13 жовтня 1994 року) не містить жодної вказівки суддям щодо збереження суддівської таємниці. Слід погодитись з тим, що будь-які згадки про „таємницю судочинства” є „абсолютно некоректними як з точки зору букви, так і духу закону” [Кормич Б.А. Інформаційна безпека: організаційно–правові основи: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – С. 300]. Адже, гласність судового розгляду – одна із основних гарантій прав людини і громадянина, проголошена як Конституцією України, так і міжнародними актами.

Згідно зі ст. 6 Кодексу професійної етики судді, що затверджений V З’їздом суддів України 24 жовтня 2002 року, суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Цікавим є вирішення питання про охорону персональних даних (а в даному випадку – ще й інформації, яка може становити професійну таємницю суддів) в прийнятому нещодавно Законі України „Про доступ до судових рішень” (від 22 грудня 2005 року, набуває чинності з 1 червня 2006 року). Так, ст. 7 Закону містить відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу. Таким чином, як було зауважено, враховано Рекомендацію № R (91) 10 Комітету міністрів ради Європи „Про передачу третім сторонам даних особистого характеру, що знаходяться у розпорядженні державних органів” від 9 вересня 1991 року. На нашу думку, тут також враховані вимоги Рекомендації № R (95) 11 Комітету міністрів державам-учасницям відносно збирання, обробки, надання та архівації судових рішень в правових інформаційно-пошукових системах (від 11 вересня 1995 року) та Конвенції Ради Європи від 28 січня 1981 р. № 108 „Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці персональних даних”.

АДВОКАТСЬКА ТАЄМНИЦЯ

Міжнародні договори передбачають повну конфіденційність відносин адвоката з клієнтом по будь-яким справам – цивільним, сімейним, господарським, кримінальним та іншим. Цей принцип конфіденційності нерозривно пов’язаний із необхідністю збереження професійної таємниці. Так, конфіденційність бесіди адвоката з підзахисним встановлена пунктом 93 Мінімальних стандартних правил поводження із в’язнями (резолюція 663 СІ (XXIV) від 31 липня 1957 року Економічної та Соціальної ради ООН). З метою свого захисту в’язні, які перебувають під слідством, повинні мати право, зокрема, передавати конфіденційні інструкції своєму юридичному раднику (адвокату). Побачення в’язня з його юридичним радником мають відбуватися на очах, але за межами слуху міліцейських або в’язничних органів. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, затверджений резолюцією 43/173 від 9 грудня 1988 року Генеральної Асамблеї ООН, містить право особи, що знаходиться під вартою, на спілкування з адвокатом без зволікання та цензури, в умовах повної конфіденційності. При цьому це право не може бути тимчасово скасовано або обмежено.

Таким чином, названі акти забороняють прослуховувати, підслуховувати або просто чути зміст бесіди адвоката з підзахисним.

Принцип забезпечення конфіденційності відносин між адвокатом та клієнтом також закріплено в пункті 13 Стандартів незалежності юридичної професії Міжнародної асоціації юристів (прийняті на конференції МАЮ у вересні 1990 року в м. Нью-Йорку). В документі зазначено, що юристам мають бути надані такі можливості та обладнання, які необхідні для ефективного виконання ними професійних обов’язків, в тому числі – забезпечення конфіденційності відносин між адвокатом та клієнтом, включаючи захист документів адвоката від вилучень та перевірок, а також забезпечення