Дані ґрунти придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур, районованих в області, а також під багаторічні плодові насадження. Дернові опідзолені глеюваті слабозмиті пилувато-середньосуглинкові слабокам’янисті на давньому делювію зустрічаються на гребнях увалів і вершинах горбів, де корінні породи близько залягають до поверхні і по профілю камені, розміром менше понад 10 см в діаметрі. Каменистість їх збільшується з глибиною.

Механічний склад пилувато-середньосуглинковий. Фракція крупного пилу становить 30,1%, мулу 24,3 %, часток розміром менше 0,01 мм 53,8 %. Вниз по профілю механічний склад важчає. Вміст гумусу у верхньому горизонті (Не) становить 2,35%, але вже на глибині Іh (35–45 см) кількість гумусу становить лише 0,72 %. Ґрунти дуже кислі: гідролітична кислотність рівна 8,83 мг-екв на 100 г ґрунту, рН сольове 4,05. Сума увібраних основ 8,6 мг-екв на 100 г ґрунту. Склад увібраних основ: Са2+ – 1,46 мг-екв на 100 г ґрунту.

Вказані фізико-хімічні дані обумовлюють низьку забезпеченість рухомими формами фосфору (6,8 мг-екв на 100 г ґрунту) і високу забезпеченість рухомим калієм (16,9 мг-екв на 100 г ґрунту).

Дернові опідзолені глейові пилувато-середньосуглинкові грунти на давньому делювії – зустрічаються у південно-західній частині території району. Залягають вони на рівних терасових просторах, міжувалистих і міжгорбистих пониженнях, на делювіальних відкладах під покривом трав’янистої та лісової деревної рослинності в умовах періодичного, а в окремі роки і постійного впливу ґрунтових вод, які обумовлюють оглеєння профілю. Використовуються переважно під природними кормовими угіддями і як сіножаті.

Морфологічні ознаки дернових опідзолених глейових ґрунтів слідуючі:

Hegl (0-35) – гумусово-елювіальний горизонт – темно-сірий, вологий, грудкуватий, пилувато-середньосуглинковий, має іржаві плями, переплетиний корінцями трав’янистих рослин, перехід поступовий.

Ehgl (35-48) – білястий, вогкий, горіхувато-брилистий пилувато-середньосуглинковий, ущільнений, містить іржаві плями і дрібні залазо-марганцеві бобовини, перехід поступовий.

Igl (48-120) – бурий із сизими плямами, середньоглинистий, призматичний, мокрий, щільний, містить залізо-марганцеві бобовини, перехід поступовий.

Pigl (120-140) – порода ілювіальна, жовто-бура, волога, добре ущільнена, невиразної призматичної структури, оглеєна, помітні іржаво-сизі плями окису заліза, поступово переходить до материнської породи – делювіального суглинку.

За механічним складом ці ґрунти пилувато-середньосуглинкові. Фракція крупного пилу становить – 27,9 %, мулу – 21,5 %, часток розміром менше 0,01 мм – 53,4 %. Дані фізико-хімічних аналізів вказують на недостатню гумусованість цих ґрунтів. Так, вміст гумусу у верхньому горизонті становить 6,74-7,93 %. Ґрунти дуже кислі: гідролітична кислотність становить 12,6- 17,85 мг-екв на 100 г ґрунту, рН сольове – 4,2-4,62. Сума увібраних основ – 9,5- 14,9 мг-екв на 100 г ґрунту. Забезпеченість рухомими формами дуже низька, калію – середня. Кількість рухомого алюмінію коливається від 7,8 до 22,5 мг-екв на 100 г ґрунту.

Дерново-буроземні ґрунти залягають на виположених гірських схилах, які протягом століть використовуються як природні кормові угіддя та як орні землі. Формування буроземних підзолистих ґрунтів проходить під впливом підзолистого процесу під лісом або на місцях вирубок на різних породах при промивному водному режимі. Поширені ці ґрунти по всіх вертикальних поясах та в нижніх частинах схилів, на високих річкових заплавах, надзаплавних терасах в гірських районах.

Будова ґрунтового профілю така: Н – перегнійний, темно-бурий, зі слабо виявленою грудкуватою структурою, до глибини 50-55 см, НР – перехідний, брилуватий, до глибини – 70 см. РНgl – оглеєний – до 100 см, місцями більше. Глибше залягає галечник, уламки карпатських пісковиків, по профілю неявна галька.

На території району виділено 4 відміни дерново-буроземних ґрунтів.

Дерново-буроземні неглибокі супіщані середньо-кам’янисті грунти на сучасному алювії – займають першу надзаплавну терасу р. Мізунка використовуються як пасовище.

Зовнішні ознаки їх слідуючі:

Hgl (0–27) – дерновий гумусовий горизонт, темно-бурий, свіжий, супіщаний, грудкувато-пилуватої структури, досить рихлий, пронизаний корінням трав’яних рослин, перехід помітний.

Нр (27–46) – перехідний горизонт, бурий, неміцний, грудкуватої структури, рихлий, супіщаний, з включенням жорстви, перехід поступовий.

Р (48 і глибше) – порода, суцільний шар галечнику.

За механічним складом ці ґрунти супіщані. Вони містять дуже мало мулу (6,4%), тоді як на піщану фракцію припадає у них до 51,0 %, що свідчить про погані фізичні властивості даних ґрунтів.

Характерним для даних ґрунтів є неглибокий (до 50 см) профіль з близьким заляганням і включенням по усьому профілю гальки. Крім того дерново-буроземні неглибокі ґрунти бідні на перегній, кількість якого у верхньому горизонті становить 2,74%, з глибиною падає. Реакція ґрунтового розчину дуже кисла рН сольове – 3,5. сума увібраних основ становить 8,8 мг-екв на 100 г ґрунту, переважає увібраний Са2+ (1,03 мг-екв на 100 г ґрунту). Гідролітична кислотність – 9,27 мг-екв на 100 г ґрунту. Кислотна реакція і низька біологічна активність даних ґрунтів пригнічуються процеси нагромадження рухомих сполук фосфору. Забезпеченість ґрунтів фосфором у верхньому горизонті 5,0 мг-екв на 100 г ґрунту (низька) і калієм 8,5 мг-екв на 100 г ґрунту (середня), кількість алюмінію у верхньому горизонті становить 13,86 мг-екв на 100 г ґрунту.

Бурі гірсько-лісові ґрунти поширені виключно в гірській частині на добре дренованих материнських породах, що являють собою елювій-делювій Карпатського регіону в межах лісового поясу до висоти 1500 м над рівнем моря. Утворились в умовах гірського рельєфу на схилах різної крутизни та експозиції під ялинковими, ялицевими та буковими лісами.

На території району поширена незначна частина болотних ґрунтів, які залягають на самому низькому рівні заплав річок та днищ балок. Сформувались вони в умовах надмірного зволоження підгрунтовими водами, що знаходяться на глибині 0,3-0,6 м, внаслідок чого навіть верхній гумусовий горизонт має виразні ознаки оглеєності,