3. Проблеми, пов’язані з інформаційною безпекою

Значення Китаю в регулюванні політичних і економічних процесів на глобальному рівні зростає. Китайська Народна Республіка стає одним із ключових гравців у міжнародних відносинах, що обумовлено розмірами її території, чисельністю населення й економічною динамікою. У багатьох аналітичних статтях висувається теза про посилення Китаю після сторіччя занепаду.[6]

Це відноситься як до політичної, так і до економічної ролі республіки.

Навіть якщо урядові цієї гігантської країни удасться підтримувати розумне співвідношення між підвищенням оборонних витрат і валовим внутрішнім продуктом, все рівно, з огляду на темпи економічного зростання, - від 7% до 8% на рік – варто набудовуватися на те, що через десять років Китай вийде на друге місце у світі за величиною військових витрат.[6]

Крім того, вступ КНР у грудні 2001 року до Всесвітньої торговельної організації (ВТО) додасть новий імпульс для динамічного розвитку політики й економіки країни.[6]

Цей процес протікає в багатогранному, часом пронизаному інверсивними силовими лініями конфліктів міжнародному оточенні.

Хоча Тайвань і намагається протистояти китайській Народно-визвольній армії, яка набагато перевершує його збройні сили вже через свою чисельність, і проводить всеосяжну військову модернізацію, його економічні зв'язки з материковим Китаєм сьогодні тісніше, ніж абиколи дотепер.

Сьогодні набувають особливого значення інформаційні війни між Китаєм і Тайванем, які спрямовані на з’єднання (роз єднання) територій Китаю.

У відкритому глобальному світі ХХ-ХХІ століття нові закономірності перебігу цивілізаційних процесів, вплив інформаційної революції та інших високих технологій на прискорену інтеграцію міжнародного співтовариства обумовлюють появу і необхідність вирішення нових проблем життєдіяльності людства, узгодження нових міжнародних принципів взаємодії та правил поведінки акторів міжнародних відносин.

Серед глобальних проблем сучасності, до яких привернуто увагу ООН, інших авторитетних міжнародних організацій (ОБСЄ, НАТО, ЄС), політичних лідерів, науковців, широкої громадськості, є проблема об’єктивного ускладнення структури міжнародних відносин, проникаючі контакти цивілізацій і відповідно проблема глобальної міжнародної безпеки, тобто підтримання сталого миру, попередження конфліктів, уникнення нової гонки озброєнь із використанням новітніх науково-технологічних досягнень.

Проблеми глобальної безпеки посідають особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначають суперечності сучасного етапу міжнародного розвитку, які досягли такого рівня і гостроти, що можуть поставити під загрозу забезпечення світопорядку, реалізацію стратегій становлення глобального інформаційного (інтелектуального) суспільства, навіть саме існування цивілізації. Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення "холодної війни" і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародного співробітництва.

Політичні та наукові дискусії щодо проблем глобальної безпеки, відображені у працях Д. Гудбі, Г. Кісінджера, З. Бжезинського, А. Гора, У. Вейєрмейєра, Дж. Ная, У. Оуенса, М. Клея, Д. Томаса, Б. Берковича, Л. Джонсона, Б. Шварца, Б. Бузана, А. Гіршмана, М. Хоффмана, Х. Ласвелла, С. Хатінгтона, В. Плетта, Дж. МакКінлі, К. Аннана, Б. Галі, У. Швартоу, С. Ланцова, П. Циганкова, М. Лукашука, Є. Камінського, Б. Канцелярука, Г. Перепелиці, І. Ніколаєнка, М. Ожевана, А. Гуцала, Г. Почепцова, В. Бруза, М. Лебедєвої, О. Расторгуєва, А. Крутских, Г. Хозіна, В. Манжоли, М. Білоусова, І. Бінька, О. Литвиненка, О. Бодрука, Ю. Мацейка та ін., виявили наявність широкого діапазону нових загроз, джерела яких перебувають поза межами національних кордонів і за своїми характеристиками переважають можливості протидії суверенних держав.[9]

Більшість дослідників вважає, що глобальна система міжнародних відносин буде розвиватися під впливом різнопланових факторів: "шестиполюсного світу" з центрами сили у США, Європі, Китаї, Японії, Росії, Індії (Г. Кіссінджер, М. Лібіцкі), трансформації і протиборства цивілізацій на основі концепції національної і культурної самобутності (С. Хантінтон), "однополюсного світу" (американоцентристська модель) як визнання лідерства США у становленні нового глобального світопорядку (Б. Бузан, А. Гіршман, З. Бжезинський), впровадження концепції "м’якої сили" (soft power) як інструменту вирішення майбутніх конфліктів (Б. Беркович Л. Джонсон Р. Шафрански, Дж. Най, У. Оуенс, О. Шерман), безконфліктності міжнародного розвитку і відмови від доктрини раціональності воєн і збройних конфліктів, забезпечення транспарентності всієї системи міжнародних відносин та її складових ресурсів для безпечного і безупинного прогресу глобальної спільноти (К. Аннан, Ф. Фукуяма, Ч. Шаохуа, Р. Інглегарт).

За останнє десятиріччя ХХ століття міжнародне співтовариство усвідомило на прикладі транснаціональних інформаційних операцій, в тому числі військових (в умовах збройних конфліктів "Буря в пустелі", 1991-1992 рр.; "Грім у пустелі", 1993 р.; "Лис у пустелі", 1998 р.; "Спільні зусилля", 1996 р.; "Союзницька сила", 1999 р.; "Відродження нації", 1992 р.; Об’єднаний щит, 1995 р.; "Морський ангел", 1991 р.), сутність реальних загроз інформаційного протиборства, визначило підходи до розуміння концепції інформаційної безпеки, до дилеми війни і миру в інформаційну добу. Свідченням цього розуміння став запропонований Генеральним секретарем ООН Б. Бутросом-Галі у 1992 році "Порядок денний для миру" (нова система глобальної безпеки), який містив концепцію превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру і миробудівництва в постконфліктний період як першоджерело міжнародної інформаційної безпеки. Доктрина превентивної дипломатії передбачає широкий спектр заходів, спрямованих на попередження і врегулювання конфліктів на