офіційний статус, наприклад, місцевих чиновників, парламентаріїв і ін., відвідувати Тайвань, здійснюючи тим самим на міжнародній арені так називану "практичну дипломатію", прагнучи розвивати офіційні зв'язки з цими країнами, що мають дипломатичні відносини з КНР. Тим самим вони прагнуть досягти мети створення ситуації "двох Китаїв" і "одного Китаю й одного Тайваню". Одночасно робиться спроба підірвати двосторонні відносини Китаю з зазначеними країнами. Уряд КНР рішуче виступає проти цього. Варто вказати, що переважна більшість держав світу схильна цінувати свої дружні відносини з Китаєм і скрупульозно дотримуватись досягнутих з ним домовленостей і взаєморозуміння по тайванському питанню. Китайський уряд виражає схвалення такої позиції. Однак деякі країни порушують зобов'язання, взяті на себе при встановленні дипломатичних відносин з Китайською Народною Республікою, розвиваючи офіційні зв'язки з Тайванем і створюючи перешкоди в справі об'єднання Китаю. Китайський уряд щиро сподівається, що уряди відповідних країн зможуть ужити заходів для виправлення такого положення.
В світі існує лише один Китай, його материкова частина і Тайвань належить до одного Китаю. Китайський суверенітет і територіальна цілісність нероздільні. Китай, за який ми ратуємо, - це одна країна, до складу якої входить материкова частина й острів Тайвань. Співвітчизники, що проживають по обох берегах Тайванської протоки - це китайці, Материк і Тайвань складають територію Китаю. Лише за умови визнання принципу одного Китаю можна обговорювати будь-які питання між Центральним урядом і тайванською владою. Однак лідери тайванської влади до цього дня не приймають принцип "одного Китаю" і навіть не визнають, що вони є китайцями. Тому відсутня і база для переговорів. Уряд Китаю виражає надію, що лідери тайванської влади в самі найкоротші терміни беззастережно визнають принцип одного Китаю. Це буде сприяти стабільності тайванського суспільства і розвитку відносин між двома берегами Тайванської протоки.
За 50 із зайвим років після утворення Китайської Народної Республіки її сукупна національна міць і міжнародний статус значно підвищилися. І якщо сказати, що китайському народу історично виявилося під силу вирвати Тайвань з лап агресорів і повернути в лоно Батьківщини, то сьогодні китайський народ, що йде до процвітання і могутності, тим більше не дозволить від’єднати Тайвань від Батьківщини. Китайський уряд і китайський народ повні рішучості і мають можливості захистити свій національний суверенітет і територіальну цілісність і в кінцевому рахунку вирішать велику задачу об'єднання країни.
Вище була викладена офіційна позиція уряду Китаю, щодо тайванського питання, однак, попри все, аналітики з Пентагона вважають що, китайці активно готуються до проведення воєнної операції проти Тайваню. Пекін стрімко нарощує ракетний потенціал своїх збройних сил і збільшує військовий бюджет.
Основою воєнної операції повинна стати «несподіванка, хитрість і шок», затверджують у Пентагоні. А ракети китайці можуть застосувати проти американської бази на острові Окінава, якщо США вирішать прийти на допомогу Тайваню.
"Готуючись до потенційного конфлікту в протоці, Тайвань стає головним двигуном військової модернізації Китаю", - вважають у міністерстві оборони США.[5]
В даний момент Китай володіє 450 ракетами малого радіуса дії, але, як очікується, буде збільшувати їхню кількість щорічно на 75 ракет. При цьому, відзначають у Пентагоні, Китай поліпшив їхні технічні характеристики і підвищив точність.
Настільки різкий випад на адресу Пекіна, природно, не залишиться непоміченим китайцями. Тим більше, що керівництво КНР кількаразово заявляло про намір домагатися мирного рішення тайванської проблеми. Однак у даному випадку цікаво, чому ця доповідь була обнародувана саме зараз, коли заступник держсекретаря Джон Болтон відправився в турне по трьох далекосхідних державах – Китаю, Південній Кореї і Японії.[5]
Поїздка Болтона присвячена винятково врегулюванню північнокорейскої проблеми. Спочатку заступник держсекретаря відправився в Пекін. Китай, як відомо, відіграє одну з ключових ролей у вирішенні цієї проблеми. Без його допомоги і підтримки Вашингтону навряд чи удасться домогтися відчутного успіху.
Але от що цікаво – повідомлення про результати переговорів у Пекіні обмежуються констатацією того, що, за словами Болтона, Північна Корея «не погоджується з пропозиціями США по її ядерній програмі». Нагадаємо, що Вашингтон готовий надати КНДР економічну допомогу і гарантії безпеки тільки в тому випадку, якщо Пхеньян відмовиться від своєї ядерної програми.
Як би там ні було, але, зважаючи на все, візит Болтона в Пекін закінчився нічим. Очевидно з цієї причини, замдержсекретаря, прибувши в Сеул, відразу дав вихід роздратуванню, обізвавши Кім Чен Іра «тираном», а життя простих корейців – «пекельним кошмаром».[5]
Загалом, недипломатично виразився…Навряд чи північнокорейцям сподобаються висловлення Болтона, який взагалі не особливо схильний стежити за власними словами.
Варто помітити, що за повідомленнями китайських ЗМІ, увечері 30 липня 2003 року відбулася телефонна розмова між головою КНР Ху Цзиньтао і президентом Бушем. Крім чергового обміну люб'язностями щодо «зміцнення взаємної довіри» і «прогресу в співробітництві», керівники обох країн обговорили і південнокорейську проблему. Правда, у чому полягало це обговорення, нам, видимо, довідатися не призначено. Газета «Женьмінь Жибао» обмежилася наступною фразою: «Обоє керівника також обмінялися думками по мирному вирішенню ядерної проблеми КНДР шляхом діалогу». І все…
Багато експертів висловлювали думку, що північнокорейська криза це не конфлікт Пхеньяна і Вашингтона, а велика дипломатична гра між Китаєм і США за контроль над усім Корейським півостровом. Тобто мова йде не про те, чи буде війна з КНДР, а про те, чи посваряться американці з півтораміль’ярдним Китаєм. І які будуть наслідки цієї сварки…
Так що цілком можливо, що нинішній «ужастик» від Пентагона це не більше ніж один з епізодів цієї самої гри. Ну хто всерйоз здатний
