Співвідношення предмета й оцінки істотно коливається аж до можливості витіснення першого другим і навпаки. Це залежить від обраного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10-20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачене висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце лише констатація факту, — і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає розповідь про подію побачену очевидцем, уже знайдеться місце й для оцінки (чи оцінок), яка не буде займати переважаючого місця. У жанрі статті міститиметься великий за обсягом фактичний матеріал, який "вимагатиме" авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній зрівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передбачається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погляди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місцем оцінці.

Відстоюючи право на життя в журналістиці внутрішньої інформації, коментування й оцінок, необхідно все ж визнати, що душею масово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Він повноцінний володар не лише багатьох жанрів, але й багатьох шпальт у газетах, програм радіо й телебачення. Мільйони читачів у світі щодня розгортають газету, сподіваючись дізнатися за її допомогою про події сучасності, а не про думку з їх приводу якогось журналіста. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоги до роботи з фактами.

Ці вимоги можуть бути окреслені так:

1. Об'єктивність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювати. Ця засада протилежна засаді суб'єктивності, яка включається в дію завжди, коли йдеться про оцінки, коментарі, вироблення аналітичної картини системи подій. Об'єктивність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають у свою чергу вимоги

а) науковості як достовірності у викладі й описуванні фактів,

б) правдивості, яка передбачає відсутність навмисної брехні,

в) точності, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію,

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причинно-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на пошук джерел фактів, прихованих механізмів їх народження, розстановку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала об'єктивному перебігові подій.

Пошук причинно-наслідкових зв'язків є найважливішою ланкою в пошуковій праці журналіста. Це складний і часом тривалий процес, що веде автора до вироблення ним його власної позиції, створення своєї концепції подій. Тому він особливо важливий. Цей процес передбачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ; на цьому етапі журналіст відокремлює факт чи групу фактів, що їх він має намір дослідити; він ніби замикає їх в уявному колі власної уваги, аби зосередитися на них, домогтися пильності;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ; факт ніби розміщається під збільшувальним склом і вивчається уважно в усіх своїх розмаїтих характеристиках;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища; на підставі проведеного вивчення складаються припущення про причинно-наслідкові зв'язки в даній системі подій, які відповідають встановленим в процесі вивчення фактам; факти приводяться в певну систему, виструнчуються в логічній послідовності;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами здійснюється шляхом перевірки самих фактів, достовірність яких найкраще підтвердити з трьох незалежних джерел, а також шляхом пошуку дотичних до головної події фактів, які опосередковано висвітлюють її; нарешті здійснюється дедуктивна (від загального до часткового) перевірка; журналіст ще раз оглядає побудовану конструкцію, з'ясовуючи, чи всі наявні факти вкладаються в концепцію і не суперечать їй.

3. Історизм спонукає розглядати факти в розвитку, простежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі. Засада історизму не належить лише науці історії, але є загальнофілософським методом підходу до з'ясування сутності фактів і явищ. Не належить вона й до минулого етапу їх функціонування. Навпаки, історизм передбачає розгляд факту в хронологічному зрізі сучасності, але, виявляється, зрозуміти його можна лише прийнявши сучасність за місток з минулого в майбутнє.

4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість переходить у якість, як здійснюється заперечення заперечення. У цьому й полягає застосування до роботи з фактами головних законів діалектики. Бачення факту в контексті інших подібних або протилежних явищ, з'ясування ступеня його зрілості, досконалості, довершеності, міри наявності в ньому позитивних і негативних первнів, — усе це складає діалектичність як засаду роботи з фактами.

Семантичний аспект найбільш повно представлений у журналістикознавстві, оскільки саму журналістику прийнято розглядати здебільшого як донесення до читача певного змісту (семантики) висловлювань і вчинків. Значно менше уваги приділяється формальному (синтаксичному) аспекту. Це не зовсім справедливо. Зрозуміло, що форма подачі змісту в журналістиці відзначається більш ремісницьким рівнем, ніж у художній літературі, зокрема поезії, але тут теж е свої секрети майстерності, за допомогою яких пересічну подію можна подати як сенсаційну, примусити читача плакати над долею героя звичайного нарису або замислитися над добре відомими, але однобічно сприйнятими проблемами, побачити їх у множинності аспектів, залучити до співпраці щодо їх розв'язання.

Передбачає вивчення побудови та організації журналістських систем,