обстежень дуже поширені і зараз. М.Айзенк також припускає, що психотизм - як риску особистості, що характеризує скрута поводження й уяви мислення - лежить в основі множини форм креативности.
6. Творчі здібності, як унікальна форма самовираження
Радує те, що деякі - поки ще дуже нечисленні - автори підкреслюють у своїх дослідженнях, що творчий розвиток по природі своєї базується на здорових психічних процесах .
Деякі висновки є шокуючими навіть для прихильників винесеної гіпотези. Наприклад, дані в підтримку уявлення про необхідність емоційної стабільності для досягнення життєвого успіху. Тут потрібно зробити одне важливе зауваження. У дослідженні психологічних особливостей творчої особистості не завжди розводяться рівні досягнутих результатів, по котрим, власне кажучи, творчість і оцінюється.
Зрозуміло, що не всі люди, що досягли життєвого успіху, обов'язково можуть похвастатися наявністю творчих досягнень, також як і не усе, що мають такі, рахуються (а не "вважають себе") геніальними. Дві обрамляющі піраміди успіху суб'єктивних (інтраіндивідуальних) параметра є необхідними умовами творчого росту і важливого доповнення до загального портрета видатної особистості. Проте вони часто інтепретуються як своя протилежність, перетворюючись у перше і друге обмеження, що перешкоджають творчому розвитку. Історія свідчить, що далеко не усе генії мали відповідний рівень особистісного розвитку, центральним елементом якого є чинник психологічної культури. І, звісно ж, зняти перше обмеження (досягнення відчуття добробуту) зовсім не рекомендується можливим із погляду прихильників "клінічної (психопатологічної) теорії.
7. Обдарованість, талантливість, геніальність - в чому різниця
Диференціальний аспект аналізованої проблеми, зрозуміло, пов'язаний із загальними дослідженнями творчості як процесу, але нас більше цікавить визначальна його специфіка. Найбільше значні поділи диференційно-психологічного аналізу феномена креативности, компонентами ієрархічної організації якого є конструкты обдарованості, таланта і геніальності.
Хоча всі рівні тріади "обдарованість-талановитість-геніальність" мають відношення як до спроможностей, так і до індивідуальності в цілому, склалася визначена традиція у вивченні кожного з компонентів.
Обдарованість розглядається частіше усього як компонент природних спроможностей (див. Тепле, 1986), що виявляються в кількісних і якісних характеристиках основних психічних процесів. щорозвивається в школі диференціальної психофизиологии концепція задатків як природних передумов спроможностей (див. наприклад, Голубева, 1994), утворить вихідний, організмічний рівень у дослідженнях обдарованості. Існування загального, безособистісного або передособистісного характеру обдарованості як найважливішого компонента індивідуальності рахується зараз практично узвичаєним. У цьому зв'язку А.Н.Леонтьев (1960) ставив задачу вивчення обдарованості не як аналіз винятково "крайніх випадків", а як "дослідження природи і формування людських спроможностей у їх, так сказати, звичайному вираженні і вже звідси йти далі - до аналізу випадків виняткового розвитку спроможностей".
Л.Тёрмэн (Теrтап, 1954а,Ь), узагальнюючи дані своїх досліджень розумових здібностей, також зробив висновок, що рівень інтелекту може бути значимим предиктором майбутніх досягнень, але він не визначає виду діяльності і не може залишатися єдиним засобом прогнозу. Зважаючи на все, обдарованість як симптомокомплекс найбільше загальних передумов до розвитку таланта може бути віднесена до индивидному рівня індивідуальності, що спирається на конституціональний базис (маючи у виді, у першу чергу, особливості нервової системи).
Багато авторів висловлюють точку зору, що співвідношення обдарованості і талановитості випливає рассматривать як співвідношення більш загального і більш спеціального. У цьому випадку обдарованість є чинник некоей загальної спроможності до творчості, а талант виступає у виді особливого виміру в розвитку спеціальних спроможностей. Очевидний зв'язок цієї гіпотези з уявленнями про природу інтелекту, у якому виділяються загальний і спеціальні чинники. Перспективною є і точка зору Б.М.Теплова (1986), що, усупереч традиційним уявленням про однобічність таланта, вважав, що "талант як такий багатосторонній" (див. Лейтес, 1997). Не менше істотним рекомендується пояснення розходжень між обдарованістю і талановитістю з позицій генетично-вікових змін, коли перше виступає лише у виді потенційного компонента, природної передумови, а друге - як актуалізуючий під впливом життєвого досвіду процес.
Можливість досягти видатних результатів обумовлена не тільки рівнем розвитку загальних і спеціальних здібностей, але, насамперед, їхнім співвідношенням з іншими індивідуальними властивостями (у першу чергу мотиваційними чинниками) і наданими середовищем можливостями (Гржибкова, 1988). У багатомірних моделях таланту підкреслюється інтерактивний характер взаємодії між особистісними передумовами, когнітивними і екопсихологічними перемінними {Не11еr, 1986).
Усе більш очевидним стає зв'язок таланта з особливостями особистості. Концентроване вираження ця точка зору одержує, наприклад, у концепції креативной активності особистості (Богоявленская, 1983), відповідно до якої можна говорити про існування особливого симптомокомплекса (типу) властивостей, що благоприятствуют розвитку таланта. Такі, наприклад, прагнення вийти за межі нормативної активності, що відповідає конструкту "пошукової активності" (Аршавский, Ротенберг, 1976; Ротенберг, Аршавский, 1984) і "пошуку відчуттів" (Zuckerman, 1994). Дані багатьох інших досліджень також дозволяють розглядати талановитість як перемінну, пов'язану з особистістим рівнем у структурі індивідуальних властивостей.
Якщо про розглянуті тільки що компоненти креативності, як дуже неоднозначного життєвого явища, ще можна помислити у термінах наукового аналізу, то ефект геніальності вляється для багатьох дослідників творчості і зовсім не піддатливим ніяким схемам і вимірам. Суперечки немає, геніальність непередбачена. Але вивчати її як уже наявний факт життя являється можливим і необхідним, для того хоча б, щоб зрозуміти потенційні можливості людини як особливого виду істот, що творять (тобто перетворюючих шляхом свідомого конструктивного творення). Серед найбільше часто, що згадуються ознак геніальності виділяються спонтанність, як слідство несвідомої активності психіки; непередбачуваність поводження в типових ситуаціях; організуючий вплив мотивації, результатом чого є не тільки споживання, але і генерування творчої енергії. Всі ці характеристики ставляться одночасно і до розряду інтегративных ефектів, вироблених як такі, що саморазвиваються і саморегулюються системами, що складають цілісну людську індивідуальність. При цьому поняття "унікальність"
