У більш пізніх серіях експериментів команди дослідників під керівництвом Росса Парки (Ross Parke, 1977) в Сполучених Штатах і Жака Лайенса (Jacques Leyens, 1975) в Бельгії делінквентним американським і бельгійським хлопчикам, що знаходяться у виправних установах, показували агресивні і неагресивні комерційні фільми. Результати виявилися однаковими: «Показ насильства в фільмах приводив до посилення агресії у глядачів». У порівнянні з тижнем, що передував демонстрації цих серіалів, кількість бійок в котеджах, де жили хлопчики, що дивилися фільми з насильством, різко збільшилося [20, 520].

Але всі докази і свідчення, незважаючи ні на що, настирливо б'ють в одну точку. «Ми не можемо не прийти до висновку, – прийшла до висновку в 1993 році комісія Американської психологічної асоціації по насильству серед молоді, – що спостереження сцен насильства підвищує загальний рівень насильства».

Чому перегляд телепередач впливає на поведінку? Висновок, зроблений Головним медичним управлінням і перерахованими дослідниками, полягає не в тому, що телебачення і порнографія є визначальними причинами соціального насильства в більшій мірі, ніж синтетичні замінники цукру є визначальною причиною ракових захворювань. Швидше мова йде про те, що телебачення є од-ні-єю з причин. Навіть якщо цей тільки один інгредієнт складного рецепта по виго-тов-ленню насильства, він, як і синтетичні замінники цукру, потенційно піддається контролю. Отримавши збіг кореляційних і експериментальних доказів, дослід-ники задумалися над тим, чому спостереження насильства дає такий результат.

Розглянемо три можливості (Geen & Thomas, 1986). Одна полягає в тому, що соціальне насильство викликається не спостереженням насильства як таким, а збудженням від спостереження насильства (Mueller & others, 1983; Zillmann, 1989). Збудження звичайно наростає лавиноподібно і послідовно заряджає енергією різні види поведінки.

Інший напрям показує, що спостереження насильства розгальмовує. У експерименті Бандури дорослий, ударивши ляльку кулаком, як би продемонстрував дитині допустимість подібних спалахів, що привело до ослаблення гальмування у дитини. Спостереження насильства програмує глядача на агресивну поведінку, активуючи думки, пов'язані з насильством (Berkowitz, 1984; Bushman & Geen, 1990; Josephson, 1987).

Маскультурні відображення насильства також спричиняють наслідування. Діти в експериментах Бандури повторювали специфічну поведінку, будучи її живими свідками. Комерційна телеіндустрія вимагає негайної дискусії з питання про те, що телебачення штовхає глядачів на повторення побаченого: воно рекламує модель для вживання. Телевізійні критики погоджуються: вони стурбовані тим, що в телепередачах актів насильства в чотири рази більше, ніж виявів ніжності, і що у всіх інших відносинах телебачення моделює нереальний світ (табл. 3). Поліцейські в телепередачах палять із зброї майже в кожному епізоді; справжні поліцейські в Чикаго стріляють з своєї особистої зброї в середньому один раз в 27 років (Radecki, 1989).

Таблиця

Телесвіт Америки і світ реальний [20, 521]

Наскільки точно ігрові телефільми, що транслюються в прайм-тайм, відображають навколишній нас реальний світ? Порівняйте статистичні показники світу телевізійної драми і світу реального. Телебачення може відображати лише міфологію, але не реальний стан конкретної культури.

Об'єкт, що спостерігається | По телебаченню (%) | У реальному світі (%)

Жінка | 33 | 51

Подружня пара | 10 | 61

Кваліфіковані робітники | 25 | 67

Маючі певні релігійні переконання | 6 | 88

Здійснюючі статевий акт партнери не знаходяться у подружніх відносинах | 85 | Невідомо

Процент алкоголіків серед тих, що вживають алкоголь | 45 | 16

Якщо стилі відносин і способи розв'язання проблем, що моделюються телебаченням, дійсно запускають в дію наслідування, особливо у юних глядачів, то формування просоціальної поведінки гідне соціального схвалення.

2.7. 2. Вплив телебачення на мислення

Отже, ми розглянули вплив телебачення на поведінку. А що кажуть дослідники, що займалися дослідженнями когнітивних впливів спостереження сцен насильства? Чи знижує нашу чутливість до жорстокості тривале спостереження подібних сцен? Чи спотворює це наше сприйняття реальності?

Візьмемо який-небудь емоційно збуджуючий стимул, наприклад непристо-й-не слово, і будемо довго повторювати його. Що станеться? З вступу в психо-ло-гію вам відомо, що в цьому випадку емоційна реакція буде «притухати». Є всі підстави вважати, що спостереження тисяч актів жорстокості приведе до того ж самого емоційного задубіння. Найбільш частою реакцією буде: «Це мене абсолю-т-но не хвилює». Саме таку реакцію спостерігали Віктор Клайн і його колеги (Victor Cline, 1973), коли вимірювали рівень фізіологічного збудження у 121 хлоп-чика з Юти під час перегляду жорстокого боксерського поєдинку. У порівнянні з хлопчиками, що проводили мало часу біля екрана телевізора, ті, для кого це увійшло в звичку, реагували швидше байдужістю, чим неспокоєм [20, 521].

Звичайно, ці хлопчики відрізнялися не тільки тим, що проводили перед екраном різну кількість часу. Але пригадайте експерименти по впливу на глядачів перегляду сцен сексуального насильства: аналогічна втрата чутливості – щось на зразок психічного задубіння – наступала у тих молодих людей, які дивилися більш хльосткі фільми. Більш того в експериментах Рональда Дребмена і Маргарет Томас (Ronald Drabman & Margaret Thomas, 1974, 1975, 1976) підтвердилося, що перегляд «жорстких» фільмів породжував більш пересичені реакції на подальший показ фільму зі сценами просто шумних сварок або на бійку, що спостерігається в реальних умовах між двома хлопчиками [20, 521].

Чи дійсно уявний телевізійний світ формує наші уявлення про реальний світ? Джордж Гербнер і його колеги з Пенсильванського університету (1979, 1994) вважають, що в цьому відношенні телебачення впливає вельми могутнім чином.