Отже, агресія виявляється в двох формах: ворожа агресія, що виникає від таких емоцій, як злість, і направлена на спричинення збитку, і інструментальна агресія, що розуміється як засіб досягнення якої-небудь позитивної мети.

1.7. Теорії агресії

Розглянемо найбільш відомі теорії міжособистісної агресії: теорії потягів, теорію соціального научіння, теорію Л.Берковітца і фрустраційну теорію агресії.

Теорії потягів. З.Фрейд ввів у свою теорію у вигляді „потягу до смерті" самостійний агресивний потяг. Фрейд, обговорюючи питання запобігання військових конфліктів, вказував на інстинктивні прагнення до руйнування, вважаючи безплідними спроби призупинити цей процес. На його думку, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної і нешкідливої форми розрядки [13, 80].

Схожого розуміння дотримувався і К.Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться [13, 80].

Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація (від лат. frustratio – розлад планів, крах надій) – психічний стан, що виникає внаслідок реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Проявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву [13, 81].

Згідно з цією теорією, агресія – це результат фрустрацій, розчарування внаслідок неможливості подолання перешкод, перепон, які виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта. Доллард і Міллер у 1939 висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим більше він прагне до досягнення мети. Його реакція на перешкоди виражається тоді в агресивних діях щодо того об'єкта (суб'єкта), котрий чинить йому перепони. Тобто, згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію [13, 81].

Зв'язок між болем і агресивністю був виявлений Азріним в експерименті з пацюками. Дослідник встановив також, що чим сильнішим був струм і чим частіше його пропускали, тим сильнішою була і агресивна реакція.

Але, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують агресією на фрустрацію чи біль і що агресивність не обов'язково пов'язана з цими чинниками

Теорія Л.Берковітца (гнів і пускові подразники як детермінанти агресії). Л.Берковітц, відмовившись від твердження, що причиною агресії є фрустрація, вводить дві проміжні величини [13, 82]:

Гнів виникає тоді, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на деяку перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв'язку між його збудником і пусковою ознакою.

Пізніше Л.Берковітц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов'язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника (наприклад, зброї, яку помітила людина), може збільшити інтенсивність агресивної дії. Якщо поруч знаходиться зброя, то агресивність людини буде збільшуватися, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації. Для того, щоб ключові подразники (зброя, ніж тощо) спонукали агресію, вони повинні змістовно відповідати агресивному стану. У разі відсутності агресивної мотивації (або гніву) ключові подразники не спричиняють агресії [13, 82].

Гіпотеза катарсиса. Катарсис (від грецьк. Katharsis-очищення) – розрядка, вивільнення афекту, який був колись витіснений у підсвідомість. Аристотель приписував театру (трагедіям) можливість катарсису, звільнення особистості від небажаних переживань і конфліктів [13, 83].

Відтворені на сцені афекти (такі як страх, агресія тощо) глядач співпереживає і це звільняє його від цих емоцій. З.Фрейд скористався поняттям катарсису в своїх дослідженнях істерії. На його думку, в основі істерії лежать нереалізовані переживання травматичного характеру. Якщо в стані гіпнозу пацієнта спонукати згадати їх і знову пережити, то „защемлений" афект одержить вихід і травмуюче переживання буде подолано. Пізніше ця енергетична модель накопичення і розрядки напруження була перенесена психоаналітиками на розуміння агресії, і вони почали вивчати можливість звільнення від агресивних імпульсів у процесі психотерапії і виховання.

На противагу психоаналітикам, у прихильників фрустраційної теорії агресії гіпотеза катарсису одержала конкретну експериментальну розробку. Доллард припустив: отримання будь-якого акту агресії являє собою фрустрацію, що збільшує спонукання до агресії (рівень агресії). І навпаки, здійснення будь-якого акту агресії (реалізація агресивних імпульсів) повинно це спонукання знижувати. В психоаналітичній термінології таке звільнення називається катарсисом. Будь-який прояв агресії, на думку Долларда, являє собою катарсис, який знижує спонукання до будь-яких інших актів агресії. Але після здійснення такої дії агресивна тенденція не повинна зникнути повністю, вона тільки знижується. Ступінь зниження агресії буде залежати від таких факторів [13, 84]:

а) наскільки піддослідний досягнув мети своєї агресії;

б) наскільки адекватною уявляється йому форма агресії;

в) наскільки сила агресії є достатньою, якщо виходити із принципу відплати.

1.8. Дослідження взаємності (норми відплати і помсти)

Соціалізуючий вплив навчання (виховання) внаслідок підкріплення і наслідування прикладу визначає ту обставину, що дитина все більше набуває здібностей конструювати моральні правила поведінки і керуватися ними. Таким чином, агресія і моральні норми пов'язані між собою. Фундаментальне "правило", яке при цьому засвоюється, полягає у необхідності відповідати на агресію "пропорційною"