Особливості директивної функції визначаються за демократії тим, що влада поставлена в певні рамки і жоден політичний лідер не володіє нею занадто тривалий час. Сили, що перебувають поза владними структурами, борються за владу відкрито. Рішення лідера завжди поставленні під контроль опозиції. Опозиційна критика сприяє усуненню від політичного керівництва осіб, які не дають собі ради зі своїми функціями. Сам лідер також розуміє, що влада залишатиметься в його руках лише до того моменту, доки він прийматиме й ефективно реалізовуватиме дійові політичні рішення.

Визнаючи право лідера на помилку, демократія усе ж передбачає його відповідальність за допущені прорахунки. Прийняття помилкового рішення з важливої проблеми означає кінець політичної кар’єри лідера, звільнення його з державної чи партійної посади. Уразі завдання значної шкоди державним інтересам у багатьох країнах існує процедура притягнення вищих посадових осіб до парламентського суду, який має назву імпічменту.

Функція політичної мобілізації в умовах демократичних режимів передбачає досить високий рівень свідомої участі мас у політиці. Вона охоплює: вироблення конкретної програми і політики; формулювання ідей, що здатні залучити маси до дії, і, нарешті, авторитетність політичного лідера. Якщо в умовах тоталітарного режиму авторитет задає система, то в умовах демократичного суспільства його треба заробити.

Не останню роль відіграє створення привабливого іміджу політичного діяча. Говорячи про створення іміджу партійного лідера, фахівці мають на увазі широкий арсенал засобів і методів ціле направленого впливу на виборців в інтересах конкретної особи або групи осіб, які змагаються за суспільне визнання. Формування іміджу партійного лідера – елемент виборчої кампанії, який є надзвичайно важливим для політика, оскільки політичний імідж та процес його формування є речами, що мають довгостроковий термін впровадження.

Отже, демократичний лідер – це особистість, яка самовдосконалюється враховуючи інтереси, цілі суспільного оточення. Демократичний лідер не вирішує власних інтересів за рахунок інтересів і прагнень інших людей. Така особистість змушена добиватися різними методами толеранції з боку прибічників, розуміння і терпимості до своїх зусиль. Демократичний лідер повинен поводити себе так, щоб не дратувати оточення, не викликати зайвих негативних емоцій, звідси високий рівень залежності від суспільства, оточення, що зменшує політичну автономність.

Демократичний лідер повинен стати лідером великого масштабу, тобто таким, що виражає інтереси і прагнення макросуспільних груп. Демократичний лідер покликаний керувати людськими організаціями та рухами, він впливає на інших людей, роблячи це не епізодично, а постійно. Ще однією особливістю демократичного лідера є його глибока персоніфікація. Демократичні лідери – оригінальні та самобутні особистості, оскільки кожен виконує чиїсь інтереси і водночас свої. В силу вище зазначених якостей, демократичний лідер водночас є системним символом, неперевершеним взірцем, якого прагнуть наслідувати.

Демократичні лідери – це екстраверти, інтуїції, логіки, раціоналісти. Лідер-демократ – це поєднання особи лідера та конкретних політичних, соціально-економічних умов. Ліберально-демократична система певною мірою спрямовує діяльність свого лідера, тримає його в рамках, обмежує владу, діяльність, якщо він трохи відхиляється у той чи інший бік. Виборність демократа-лідера визначає його вчинки, але водночас системи конституційного режиму влади дає йому певні гарантії на два, чотири, п’ять років, на час йог каденції.

Виникнення демократичного типу лідерів тісно пов’язане з розвитком полісу, афінського демократичного устрою. Його особливостями були пряма, а не представницька демократія, виборність влади, колективність (колегіальність) прийняття рішень, звітність посадових осіб. Це поступово визначало й саму особистість демократичного лідера. Крім того, його формувала постійна потреба особистого доведення права на лідерство, що постійно тримала його в активній політичній формі. Після падіння афінської демократії лише в Нові часи знову відтворюються умови для появи демократичних лідерів. Вирішальними тут стали введення загального виборчого права, поява масових політичних партій, загальний ріст освіченості, дифузія власності й капіталу серед загалу. Політичне життя ХХ ст. висунуло на перший план такі вимоги щодо виділення демократичних лідерів, як певні фінансові ресурси самого кандидата в лідери або політичної організації, яка його висувала, необхідність професійної освіти (правової або політичної), володіння певними психологічними рисами, інтелектуальність.

Велику роль у формуванні лідерів відіграють як самі особистості лідерів, так і певні політичні, соціально-економічні умови, що панують у суспільстві. Велике значення мають і типи режимів політичної влади, що переважають у суспільстві. Тоталітарно-авторитарні режими служать диктаторові, він є правом і мірою влади в такій системі. Ліберально-демократичні режими обмежують та нормують діяльність демократичних лідерів, підтримують їх та охороняють. Звичайно, це лише панівні тенденції і аж ніяк не закономірності.

Аналіз феномена політичного демократичного лідера неможливий без вивчення його психіки. Цей аналіз проводиться за трьома напрямами: диференціально-психологічним, що передбачає визначення типів вищої нервової діяльності, індивідуальних особливостей особи; онтогенетичним, що вивчає формування особистості від дитячого до зрілого віку; загально-психологічним, що розглядає ставлення особистості у суспільно-історичному й онтогенетичному розвитку, формування самосвідомості й переживань “Я” особистості.

До числа ситуаційних факторів, що впливають на психологію та діяльність лідера, в першу чергу, очевидно повинні бути віднесені тип політичного устрою та політична культура даної країни. Політична система і політична культура суспільства дає той мінімальний набір психологічних характеристик, які забезпечують сходження на вершину влади. Потенційний національний лідер в демократичній країні повинен вміти завоювати популярність і довіру в населення, а особливо серед членів