фінансово-банківською сферою. Професіоналізм Ющенка був оцінено і за кордоном, він не лише став банкіром року в Україні, але й увійшов до п’ятірки найкращих голів національних банків Європи . Запрошений на посаду прем’єр-міністра та підтриманий голосами 296 депутатів у Верховній Раді, він очолив не реформаторів в уряді, а уряд реформаторів. Цим самим Ющенко став одним із формальних лідерів державного рівня, він сформував концепцію банківської справи в незалежній Україні, стратегію й тактику адаптації світового монетаризму до української діяльності, спробував творити власну монетарну політику. Якщо до цього додати його акцент на провідні ідеї європейського неолібералізму – лібералізм, демократизм, патріотизм і реформізм та високі естетичні смаки й уподобання, плюс високі моральні якості.
В кризовій ситуації, коли народу потрібен загально-національний лідер, і коли все ж таки він з’являється суспільство починає усвідомлювати себе через призму цього лідера, переживаючи в такий спосіб власну цілісність, монолітність і одностайність. Лідер – живе втілення суспільства. Під таким кутом зору фраза французького короля Людовіка ХVІ: “Держава – це Я”, – не пусте хизування, а констатація факту специфічного оприявлення суспільного підсвідомого в конкретній особі. Звідси висновок: лідер існує, бо він потрібен суспільству.
Отже, Україні потрібен був лідер, який би згуртував український народ і який би присвятив себе йому. І якщо ми прислухаємося до звернень В. Ющенка, ми почуємо: “Мій народ!”, “Моя Україна”, “…ми зможемо, …ми зробимо”. Тобто, це “ми” означає, що український Президент не піднімається над суспільством, а розчиняється в ньому, наголошуючи, що українська нація зможе подолати всі негаразди і все ж таки, Україна стане високорозвинутою європейською демократичною державою.
Сама постать Ющенка заслуговує на особливу увагу. Головна його заслуга, власне, у тому, що він змінив вісь публічної дискусії в Україні. Замість обговорювати проблеми мови, культури, зарплат і пенсій – себто прагматичні питання, він почав твердити, що українці хочуть жити гідним і чесним життям. І виявилося, що досить наголосити на цій темі як на центральній, аби дістати Україну переважної більшості, а не двох уявних чи зманіпульованих меншостей.
Помаранчева революція пробудила Ющенка в кожному з його прихильників, і майже кожен міг почуватися рівним зі своїм лідером або навіть більшим від нього. Майже кожен був певен, що в той чи той момент він краще від Ющенка знає, що треба зробити, як сказати, куди піти тощо. Але зібрати мільйонного натовпу не міг ніхто. Це правда, що Майдан витягнув Ющенка “за вуха”, але Ющенко як політичний лідер переріс усіх разом узятих. Як у тій казці, коли герой не усвідомлює своїх надзвичайних здібностей поки хтось не прийде і не скаже йому про них. Щоправда, в українському випадку це стосувалося як самого Ющенка, так і цілої України.
Драматична перемога Віктора Ющенка та революція в суспільстві перевели Україну на новий час – час великих надій. Чи зуміє Ющенко виправдати довіру майданів і що конкретно почне робити нова влада, щоб зберегти довіру народу й привести Україну до нових рубежів? Необхідна кардинальна ломка держави до реалізації своєї політики. Якими будуть першочергові дії нового Президента, ми аналізуємо на підставі передвиборних обіцянок Віктора Ющенка, “Я йду в президенти, щоб держава наблизилась до людей”, – ця фраза Ющенка є лейтмотивом його програми дій.
Новому президентові доведеться зіштовхнутися із проблемою дуже високих сподівань громадян. Надто вже високою ціною дісталася перемога. Імідж Віктора Ющенка як чесного політика й моральної людини не дозволяє йому використовувати для досягнення своїх цілей методи, що їх використовувала стара влада. Йдеться насамперед про такі речі, як тіньова політика, кулуарні домовленості, політична цензура або адміністративний ресурс. Високі сподівання громадян в економічній сфері вимагатимуть від нового президента поєднати несумісне – виконання стратегічних програм і здійснення тактичних кроків, які не рідко можуть суперечити одне одному.
Підсумовуючи можна сказати, що останні політичні події в Україні довели, що все ж таки феномен демократичного політичного лідера має великий вплив на суспільство. Це прослідковується на прикладі Віктора Ющенка, який уособив демократичні цінності, пріоритет інтересу народу, перевагу людських та громадянських прав над вузькокорпоративними владними інтересами. Ющенко став втіленням надії та віри в краще майбутнє, символом громадянського оптимізму. Наслідком цього був “феномен Майдану”.
Отже, ми з’ясували, що вплив демократичного політичного лідера на суспільство здійснюється різноманітними способами. В свою чергу суспільство контролює діяльність і прийняття рішень лідера, політика, керівника держави, що обумовлює їх взаємодію на різних рівнях. Це має важливе значення для утвердження демократії. Демократична політична система не може існувати без ефективного суспільного контролю. Демократичне лідерство можливе не саме по собі, а у тісному зв’язку з громадянським суспільством. Підсумовуючи вище викладене, відзначимо, що первинним учасником політичного процесу є особа: саме через її безпосередню діяльність формується і здійснюється політика, підтримується стабільність і вносяться зміни в політичну систему.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Зущик Ю., Яблонський В. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. – К., 1999.
2. Завразін О., Поляков В. Рейтинг політичних лідерів // Нова політика. – 2000. – №1.
3. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і політичне лідерство. – Львів: Кальварія. 1995.
4. Кухта Борис. Феномен політичного лідера. Історичні силуети на тлі епох. – Львів. Кальварія, ЛФУАДУ, 2000.– 232с.
5. Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб., 1896.
6. Литвин В.М. Украина: политика, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997.
