Більш зрозумілим є поняття — об'єктивна оцінка, занижена або завищена.

Процес самовиховання особистості є об'єктом вивчення філософів, соціологів, психологів, педагогів і представників інших наук. Його з повним правом можна вважати однією з найдавніших, але завжди актуальних проблем педагогічної теорії та практики. Тисячоліттями цій меті служили і служать настанови, викладені в приказках і прислів'ях, епосах і казках, висловлюваннях видатних людей. Ці думки є скарбницею людської мудрості, містять цінні поради стосовно самовиховання інтелектуальних, моральних і фізичних якостей особистості.

Філософи Сократ, Епікур, Лукрецій, Демокріт, Арістотель, давньоримські стоїки залишили чимало цінних порад щодо самовиховання моральних і інтелектуальних якостей людини, збереження її здоров'я, фізичних і моральних сил.

Однією з визначальних ідей філософії, що безпосереднє стосується проблеми самовиховання, є ідея саморуху. У філософії саморух розглядається як рух, що має джерело.

У розвиток теорії і практики самовиховання великий внесок зробили і представники вітчизняної педагогіки П.Ф. Каптерев, А.С. Макаренко, Л.І.Рувинський, С.Л. Рубінштейн, В.0. Сухомлинський, Л.М. Толстой, К.Д.Ушинський, В.М.Оржеховська та ін. Вони розглядали самовиховання як один із найсуттєвіших факторів розвитку особистості. На їхню думку, тільки те виховання вважається ефективним, яке пробуджує в особистості потребу в самовихованні. І чим старшою стає особистість, тим більша роль у її формуванні має належати самовихованню.

Самооцінка. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується насамперед внаслідок досягнутих успіхів і невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше ніж успіхів і цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію поширюватися й на інші види діяльності.

„Я-образ” як психологічний чинник соціальної дезадаптації особистості

Антоніна Грись, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України

Дослідження „Я-образу” набуває особливого значення в психологічній науці, оскільки ця проблема прямо пов’язується з проблемою виховання особистості як суб’єкта власної життєдіяльності.

Особистісний розвиток пов’язується з компетентністю у власному „Я”, в основі якого – здатність приймати оптимальні рішення стосовно себе на основі глибокого самопізнання, переживання інтегрованості. Глибинне пізнання сутності свого „Я” – процес творчий, його результатом є соціальна і психологічна зрілість, відповідальність, здатність продуктивно вирішувати непрості проблеми, долати, зокрема, кризи життєвого шляху.

Дезадаптація особистості – надскладна соціально-педагогічна та психологічна проблема. Навіть саме визначення поняття „дезадаптація особистості” у різних авторів подається неоднаково. Одні вчені вважають дезадаптацію процесом дисгармонійного розвитку особистості, коли виникає неузгодженість цілей і результатів, коли вона стає джерелом психічної напруги, внутрішнього дискомфорту, нестабільності перебігу психічних процесів (А. Фурман). Інші вважають дезадаптацією хід внутрішньо-психічних процесів, що призводить не до розв’язання проблемної ситуації, а до її посилення, зростання труднощів і викликаних нею неприємних переживань (А. Налчаджян). За Н. Сарджвеладзе, дезадаптація – це непристосованість до інших і до себе, складний соціально-психологічний процес, що характеризується неадекватністю комунікативних навичок та дезорганізацією поведінки, невпевненістю у власних силах і недовірливим внутрішньо-особистісним відношенням. Визначення поняття „психологічна дезадаптація” зустрічаємо й у К. Роджерса: це процес невідповідності між „Я-структурою” особистості і досвідом. Особистість сприймає, зокрема, себе та свої стосунки з людьми і явищами у своєму оточенні так, щоб це відповідало її „Я-структурі”. Тому особа схильна до заперечень або спотворення будь-якого переживання, що не відповідає її теперішньому „Я-образу”, оскільки свідомість відчуває тривогу, загрозу, розлад.

Для нашого дослідження ці міркування вагомі, оскільки така психоструктура, як „Я-образ”, на нашу думку, є визначальним чинником, що скеровує діяльність і поведінку особистості.

Дослідження „Я-образу” як психологічного чинника дезадаптації особливо актуальні щодо осіб підліткового віку, оскільки саме на цьому етапі життя, з одного боку, активно формується ця психоструктура, а з іншого – саме на цей вік припадає найбільша кількість порушень поведінки, що призводить до соціально-психологічної дезадаптованості особистості.

Порушення поведінки, як вважає А. Лічко, слід розглядати з урахуванням причин, факторів, мотивів, що містяться в основі девіації. Одним із факторів, що детермінує поведінку, є „Я-образ”. Це внутрішнє утворення визначає напрям діяльності і поведінки людини в ситуаціях вибору і контактів з людьми.

У соціально дезадаптованих особистостей, як свідчать численні дослідження [2; 8; 10; 17], „Я-образ” дещо спотворений, що призводить до зміни уявлень індивіда про себе, перегляду цінностей і цілей, збільшення соціально-психологічної дезадаптивності, втрати свого місця в соціумі. Це відбувається через порушення гармонії між внутрішнім і зовнішнім світом особистості.

Уявлення особистості про себе є результатом діяльності її самосвідомості, що містить у собі усвідомлення своєї тотожності та власного „Я” як активного, діяльного начала в собі; усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей; певну сукупність соціально-моральних позицій.

Структура „Я-образу “ включає такі компоненти: когнітивний – уявлення про себе, образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості тощо; емоційно-ціннісний (самооцінка) – афективна оцінка уявлень про себе – самоповага, себелюбність, самоприниження; поведінковий – потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть викликатися „Я-образом” і самооцінкою. Їх спрямованість і ступінь виразності є значимим показником успішного становлення „Я-образу” юної особистості та її соціально-психологічної адаптованості.

Факторами, що впливають на формування тих чи інших особливостей „Я-образу” підростаючої особистості, є культура, в якій розвивається людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові і статеві особливості особистості.

Зміст „Я-образу” складається з двох утворень: диференціюючої складової (її змістом є знання, які виокремлюють „Я” суб’єкта у порівнянні з іншими людьми, що надає відчуття