Згідно з сучасними уявленнями, „Я-концепція” особистості має складну структуру. Вона включає образ тіла („тілесне Я”), „реальне Я”, „динамічне Я”, „фантастичне Я”, „ідеальне Я”, „ймовірне Я”, „уявне Я”, „фальшиве Я” („спотворене Я”).

Викривлення в образах „тілесного Я” і „реального Я” є результатом болісних внутрішньо-особистісних конфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушення здатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі – невротичних і депресивних станів. Проте проблема адекватного формування „Я-образу” полягає в тому, що в соціально дезадаптованих особистостей ускладнюється процес творчого пристосування до оточення, тому в них формується хибне уявлення про світ і про себе в ньому. Адекватність вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходить там своє місце і на емоційному рівні відчуває їх.

За даними Д. Фельдштейна, в позиції „Я” зростаючої особистості акумулюється ступінь оволодіння соціальним досвідом відносно суспільства. Вчений виокремив два типи соціальних позицій: „Я в суспільстві” та „Я і суспільство”. Перша позиція ставить акцент на собі, відображаючи прагнення підростаючої особистості осягнути власний „Я-образ”; друга стосується усвідомлення себе як суб’єкта суспільних стосунків.

У багатьох дослідженнях розглядаються рівні сформованості „Я-образу” та ознаки їх прояву. Найпоширеніші такі підходи до вирішення цієї проблеми: рівень сформованості „Я-образу” визначається ступенем розвитку окремих його структурних компонентів (Р. Бернс, В. Столін, І. Кон); сформованість „Я-образу” підлітка визначається відповідно до розвитку його особистісних якостей, наприклад, самооцінки, рівня домагань, самоповаги тощо (Л. Долинська, Н. Чепелєва та ін.).

Рівні сформованості „Я-образу”, на думку М. Розенберга, слід визначати відповідно до ступеня: а) когнітивної складності та диференційованості, яка вимірюється кількістю усвідомлюваних особистістю власних якостей; б) суб’єктивної значимості для індивіда його „Я-образу”; в) цілісності, послідовності „Я-образу” – без наявності в ньому внутрішніх протиріч; 4) стійкості, стабільності „Я-образу” в часі [14, с. 70 – 71].

Подібний підхід розглядається і в працях Р. Бернса [2]. Вчений розрізняє у підлітків позитивну і негативну „Я-концепцію”. Перша характеризується такими ознаками прояву, як „утвердження в імпонуванні іншим людям, здатності до тієї чи іншої діяльності та наявності почуття власної значимості” [2, с. 27]. Друга, навпаки, проявляється у „почутті відкинутості, звичці бути залежним від соціального оточення та конфліктах з батьками” [2, с. 190]. При цьому, на думку Р. Бернса, „Я-образу” підлітка властива висока „пластичність”, іншими словами – здатність до кардинальних змін залежно від набутого досвіду.

Більш диференційований підхід про рівні сформованості „Я-образу” бачимо в концепції В. Століна [14]. Перший рівень пов’язаний із збідненими уявленнями про себе, недостатньою рефлексією, нездатністю абстрактно мислити. Другий свідчить про несформованість почуття власної ідентичності, низький рівень самоповаги, тривожність, синдром відчуження. Зміст „Я” учня слід вважати позитивним при його високій когнітивній складності та достатній емоційній насиченості. Тому, на думку В. Століна, психокорекція „Я-образу” підлітка має бути спрямована на „зміцнення або вибудовування ним самим власної самосвідомості – оптимізації її роботи в цілому” [14, с. 255].

І. Сабанадзе вживає термін „неблагоприємна”, неадаптивна „Я-концепція” (слабка віра в себе, страх отримати відмову, низька самооцінка, зниження почуття власної значущості), яка, у разі виникнення, призводить до порушення поведінки та соціальної дезадаптації. Неблагоприємна „Я-концепція” має такі прояви: зниження самоповаги і, як наслідок, соціальна дезадаптація, агресивність і злочинність; стимуляція конформістських реакцій у складних ситуаціях.

Особливості поведінки підлітка залежать від розвитку когнітивного компонента самосвідомості. Важливою у нього є така риса, як здатність до інтроспекції (самоспостереження). При цьому, здатність бачити себе очима оточуючих призводить до усвідомлення вад своєї особистості, яке часто відрізняється від уявлень про себе самого. Когнітивні компоненти досвіду (поняття, ідеї, ідеали, моральні принципи, критерії оцінювання) вступають в суперечність з реальною ситуацією. Тому на рівні когнітивного конструкту самосвідомості підлітка однією з особливостей дезадаптивності є когнітивний дисонанс – явище, що полягає в переживанні суперечностей у змісті пізнання. Це один із суттєвих психологічних факторів дезадаптивності, внутрішніх впливів на самоздійснення підлітка.

Ще одним елементом когнітивного конструкту самосвідомості підлітка, що викликає дезадаптивність, є дифузія ідентичності. Під ідентичністю розуміють поняття, що визначає почуття визнання себе, адекватності і стабільності оволодіння власним „Я” незалежно від змін „Я” і ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, які постають перед нею на кожному етапі розвитку. А розпад ідентичності і загроза її формуванню є дифузією ідентичності. Такі підлітки не можуть виробляти власні цінності, цілі та ідеали, не можуть завершити психосоціальне самовизначення.

В адаптації і в розумінні того, як підліток виконуватиме ту чи іншу діяльність, важливу роль відіграє емоційний конструкт, що мотивує поведінку, не тільки активізуючи її, але й спрямовуючи, підтримуючи. До емоційного конструкту самосвідомості, в якому приховуються особливості дезадаптивності підлітків, належать тривожність, емоційні спалахи, самоприниження, фрустрованість тощо.

Досліджуючи емоційний компонент „Я-образу”, Л. Вереїна доходить висновку, що інтегративною основою емоційного компонента є інтерес як особистісна форма емоційного прийняття світу і себе самого. Психологічним механізмом формування позитивної емоційної складової „Я-образу” є формування любові до себе. Деформація цього почуття призводить до порушень у формуванні цілісної гармонійної особистості, спотворень в емоційній орієнтації „Я-образу” та виникнення психологічного феномена егоїзму. Л. Вереїна виокремлює такі структурні складові негативної емоційної орієнтації, як неприйняття себе, екстернальність, вимоги до інших про піклування, фрустрованість, страждання, страх відкидання [3].

Необхідно підкреслити, зазначає Н. Пастернак,