Як же неповні уявлення про своє „Я” проявляються в поведінці особистості? Вони, по-перше, можуть датися взнаки тоді, коли людина зустрічається з проблемою, для вирішення якої необхідне краще знання своїх психологічних особливостей. Примітивність таких уявлень зумовлює „сліпоту” у баченні і розумінні реальних проблем і призводить до псевдорішень, зокрема, таких, як пошук винних у своїх невдачах. По-друге, збіднення „Я-образу”, зумовлене можливостями децентрації, може викликати появу комунікативних бар’єрів. Так, нездатність усвідомлювати свої психологічні проблеми і пов’язані з ними потреби призводить до труднощів у встановленні співвідношення між власними інтересами та інтересами інших людей. Саме тому в проблемно-конфліктній ситуації особистість обирає один із невеликого спектра крайніх поведінкових варіантів, наприклад, поступитися чи піти на конфлікт.

І. Кон [8] зазначає, що динамічні прояви „Я-образу” підлітка слід позначати поняттями сильне „Я” або слабке „Я”. Перше відзначається, як правило, високим рівнем рефлексивності й самоповаги. Навпаки, слабке „Я” „позитивно корелює з відхиленнями у його поведінці: нечесністю, правопорушеннями, наркоманією, алкоголізмом, агресивною поведінкою, спробами самогубства та різними психічними розладами” [8, с. 102].

Н. Максимова та Е. Мілютіна, вивчаючи психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом і наркоманією, наголошують на таких психологічних особливостях неповнолітніх, як низький рівень розвитку самосвідомості, брак навичок рефлексії, низький рівень самоповаги – аж до неприйняття „Я-образу”, що, однак, може маскуватися захисною поведінкою, яка демонструє завищену самооцінку [10].

На думку Е. Цибух, проблематика адиктивної особистості проявляється у бракові позитивної Я-самопрезентації, розмитих межах свого „Я” (нечіткості у визначенні меж цього „Я”). Самооцінка залежної особистості постійно перебуває в стані маятника: від повного самознецінювання до неадекватного „звеличення” свого „Я” [17].

Перелічені особистісні порушення внутрішньої єдності „Я-образів” особистості належать до так званої негативної „Я”-концепції”, що призводить до появи соціальної дезадаптації особистості, формує суперечливу і конфліктну самооцінку, тривожність і агресивну соціально-захисну поведінку в соціумі.

Оскільки „Я” – це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистості формується власний „Я-образ”. А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Бернс вважають пріоритетом самої особистості вибір дій і вчинків, самовизначення і формування себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні і розвиткові внутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях, сприйняттях і проблемах. Ставлення до світу і оточуючих, здатність приймати самостійні рішення, чинити вільні і відповідальні дії визначаються характером уявлень індивіда про себе. У зв’язку з цим формування адекватного „Я-образу” вважається одним з найважливіших завдань у процесі розвитку гармонійної особистості.

Е. Еріксону належить ідея про адаптивні функції „Я”. Він розглядає „Я” як утворення, що підтримує сталість і тривалість існування, як „силу”, що дозволяє подолати розчарування і амбівалентність буття [7]. Р. Баумейстер розглядає его-захисну функцію, коли самоповага підтримується за допомогою вчинку, в якому суб’єкт робить вибір на користь поведінки, що спростовує погану репутацію. Водночас експерименти, що виходять з теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, показують, що людина змінює свої настановлення щодо себе так, аби вони узгоджувалися з її поведінкою [6].

Концептуальна модель В. Століна щодо его-захисних функцій підтверджує гіпотезу про те, що можливості захисту самоставлення закладені в його будові завдяки багатомірності, яке, за В. Століним, включає самоінтерес, самоповагу і самосимпатію, та адитивності глобального самоставлення [14].

Онтогенетичний аналіз становлення та розвитку „Я-образу” показує, що, починаючи з підліткового віку, ця психоструктура несе функціональне навантаження в самовихованні особистості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання, формуванню моральних критеріїв ставлення особистості до цілей і завдань самовиховання. „Я-образ” опосередковує перехід особистості до самовиховання, виступає детермінантою особистісного і професійного самовизначення, виражає високий рівень саморегуляції особистості.

Говорячи про „Я-образ” як узагальнений механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуття ідентичності, самототожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень про себе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні рамки між „Я” і „не-Я”, що є важливим моментом, з яким пов’язані такі детермінанти саморегуляції поведінки, як особиста відповідальність, обов’язок, почуття соціальної причетності, зіставлення власних бажань з інтересами оточення. Крім того, почуття ідентичності образу „Я” імпліцитно містить у собі можливість усвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражає діалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість і сталість [12]. Р. Бернс, стверджуючи, що „Я-концепція” відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, що вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначає інтенсифікацію досвіду та виступає джерелом очікувань [2].

На думку В. Богословського, основні механізми „Я” (контроль, узгодження, санкціонування, підсилення) служать: 1) виклику або затримці процесів (дій, вчинків); 2) переключенню психічної діяльності; 3) прискоренню чи уповільненню цієї діяльності; 4) посиленню чи послабленню активності; 5) узгодженню спонук; 6) контролю за перебігом діяльності шляхом зіставлення накресленої програми з діями, що відбуваються [7].

Із усього зазначеного можна зробити висновок, що основна функція „Я-образу” полягає в тому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогти виробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальному середовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначення особистості.

Людина здатна пізнати себе, передусім, крізь призму своїх потреб та інтересів. Отже, домінуючою стратегією подолання соціальної дезадаптованості має бути формування і розвиток самоорганізації особистості. Вивчення потреб, життєвих інтересів і ціннісних орієнтацій – найважливіша умова всебічного