Молодіжна участь у процесі формування здорового способу жит-тя може стосуватися актуалізації впливу не лише на дитячу та моло-діжну аудиторію. Реалізація соціальних проектів (або окремих за-ходів у межах одного проекту) може бути спрямована на формуван-ня соціальної політики окремого населеного пункту, району, міста шляхом проведення акцій, направлення звернень, інформування дер-жавних службовців, які впливають на прийняття рішень щодо корекції напрямів соціального розвитку. Одним із напрямів пропаганди здо-рового способу життя має стати впровадження соціальної реклами із цієї проблеми та інформування населення. З метою посилення й активізації всіх наявних і потенційних ресурсів у вирішенні цієї про-блеми практики використовують низку досить ефективних форм і методів роботи, багаторазово апробованих у різноманітних проектах, що стосуються формування здорового способу життя. Спільною ри-сою такої діяльності є усвідомлена участь у ній самої молоді [31, с. 97].

Отже, підводячи підсумки аналізу накопиченого в світі досвіду проведення ефективних програм профілактики куріння, можна виділити наступні їхні принципи.

1. Програма не носить випереджаючого характеру (як, наприклад, при статевому вихованні). Інформація відповідає на питання і проблеми, що виникають в даної цільової групи.

2. Увага надається, в більшій мірі, тим соціально-психологічним явищам, які можуть виникати в даної цільової групи у зв'язку з курінням, чим самому процесу куріння (наприклад, ухвалення групою - в експериментаторів, пасивне куріння - в некурящих, фінансові проблеми - в регулярно палінь і т.д.).

3. Програма звертається до тих особливих потреб даної цільової групи, які витікають з віку або інших її характеристик, і націлюється на передачу цільовій групі інструментів для задоволення цих потреб.

4. Межа між "прийматися" і "відкиданим" проводиться не між суб'єктом, що здійснює профілактику, і об'єктом профілактики, а між ними, разом узятими, і їхнім загальним "зовнішнім ворогом", зацікавленим в розширенні ринків збуту тютюну.

5. Особлива увага надається здоровим і ефективним зразкам поведінки, про яких повідомляється в якості "прийнятих", "модних", з тим, щоб підліткам, з якими проводиться програма, хотілося б приєднатися до такої некурящої групи.

6. Інформація повідомляється не у вигляді "академічних курсів", а в рамках "модельних ситуацій", впізнанних представниками даної цільової групи.

7. Інформаційна підтримка припускає можливість зворотного зв'язку, носить інтерактивний характер.

8. Проведення профілактичних дій покладається на людей, що користуються авторитетом і довіри цільової групи.

9. Представники цільової групи розглядаються не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт профілактичних дій.

10. Профілактичні дії націлюються на руйнування сприйняття зв'язаності куріння з емоційно значущими явищами.

Програма первинної профілактики (ППП) являє собою поурочну розробку з антинікотинового навчання молодших школярів, що включена до річного учбового плану початкової школи. Зміст шести тем ППП розподілено на десять уроків. Тривалість кожного заняття — звичайний шкільний урок.

2.2. Проблема вдосконалення превентивного виховання стосовно тютюнозалежних серед підлітків

Профілактичну діяльність у соціально-педагогічній науці і практиці поділяють на первинну, вторинну та третинну. Первинна профілактика спрямована на попередження аддиктивної поведінки та хвороб, вторинна має на увазі стримування темпу розвитку та попередження ускладнень, а третинна — комплекс реабілітаційних впливів на хворих. Первинна профілактика є частиною ідеологічної та психологічної функції культури суспільства. Не так давно широко використовувався інформаційний підхід: залякування в засобах масової інформації, в тому числі й свідчення колишніх наркоманів та лекції спеціалістів. Але такі спроби часто мали дію, зворотну тій, що очікували, — підвищувався інтерес до психоактивних речовин, раннього статевого життя та ін.

Ефективність сильного страху суперечлива: його інтенсивність може бути висока, проте завжди короткотривала. На сьогоднішній день широко розповсюджена думка: поглибити знання про нікотин недостатньо для зміни соціальних установок підлітків; в той же час це може сприяти пробудженню інтересу та заохоченню до залежної поведінки [10, с. 81].

Відбулося усвідомлення необхідності формування відповідальної поведінки дітей, що в свою чергу приводить до подальшої зміни акцентів у профілактичній роботі. В її фокусі з'явилися не хімічні речовини та ефекти, що ними викликаються, а люди та аналіз причин вживання наркотиків. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу. Так, до кола психоактивних речовин залучаються деякі медичні препарати, тютюн, алкоголь, токсиканти (наприклад, засоби побутової хімії) та наркотики. Вчені зазначають, що в світі на цей час найбільше розповсюдження отримали дві моделі освітніх програм первинної профілактики для дітей: програми досягнення соціально-психологічної компетентності та програми навчання життєвим навичкам.

Ці програми ставлять комплексні задачі, розв'язання яких передбачає вирішення ряду дрібних: навчання ефективним навичкам спілкування, критичному мисленню, прийняттю відповідальних рішень, відпрацювання адекватної самооцінки, навчання вмінню по стояти за себе, уникати непотрібного ризику, робити правильний здоровий вибір, навчання регуляції емоцій, уникнення стресів, ви-рішення конфліктів, протидії тиску ззовні.

Будь-яка програма передбачає оволодіння набором з 12-15 необхідних та достатніх для реалізації здорового стилю життя психосоціальних навичок. Визнання необхідності оволодіння цими навичками базується на даних наукового аналізу факторів ризику заохочення до психоактивних речовин та факторів антиризику, що протистоять їм.

Щодо конкретних напрямків соціально-педагогічноїроботи із профілактики, то вони повинні включати:–

навички спілкування;–

власний механізм прийняття рішень;–

розвиток критичності;–

навички міжособистісної взаємодії;–

здатність відстоювати власну точку зору;–

спроможність бути "білою вороною";–

здатність керувати собою;–

навички саморегуляції у стресових та екстремальних ситуаціях;–

розвиток впевненості у собі;–

розвиток почуття гумору;–

вирішення проблеми стосунків із